Чужа дитина

РОЗДІЛ 16 "Вуста"

Невинні  очиська  видаються бездонними  озерами  на   фоні  блідого   обличчя,  яке  перекривлює  гримаса  страху,  відчаю  та   бентежності.  Я  заїдаю  нижню  губу,  що  заледве стримує  пекучі,  образливі  слова,  котрі  крутяться  на  язику,  таранять  мозок  і   окреслюють   мої  емоції.   Руки  чухаються      вчепитись в  тоненьку,  граційну  шийку  та   скрутити   її набік.  З хрускотом. 

Покусані  вуста  розмикаються. З них  злітає  ледь чутний  стогін.  Підхожих слів  дівчина  не  знаходить,  тому  я  не чую  жодних  брехливих  пояснень. 

— Я  не  покидала  Софію, —  нарешті  вимовляє,  продерши  пересохле горло.  — Вона… Вона  в  безпеці, і   це  найголовніше.  

—  Не думав,  що   пригрів  у    своєму  будинку  зозулю.    Перше враження  про  тебе  було  позитивним, а  тепер  я  навіть  розчаровуюсь у  людях.   Залишити  дитину  не  знати  з  ким,  відкуповуватись  від   неї  дорогими  подарункам —  все,  на  що  ти здатна. 

— Не можна  осуджувати мене,  не знаючи  правди. Ви дивитесь  прямолінійно,  з вигідного  тільки  для  вас  ракурсу.   

— У тебе є   шанс  пояснити. Я  не поспішаю.

Мабуть, лють  виблискує у моїх    очах  всіма  барвами  пекла,  бо дівчина   рвучко  висмикує   крижані  пальці  з-під моєї  долоні.   Втекти  хоче. Здається, вона  любителька     тікати від  проблем  та  відвертості,  однак  зі  мною подібний  варіант  не  пройде.   Соня  не встигає  підірватись на  ноги,  тому  що різко  шарпаю  дівчину  на  себе.

Поштовх     вибиває  з рівноваги й    худорлява  фігурка  опиняється  на моїх  колінах.  Збите  дихання   обпалює    обличчя  пекучими язиками полум’я. І ці  вуста…

Ледь  розтулені…

Вони  близько…

Щось  всередині  прокидається,   рухається,  підбирається  до горла. 

Наче  колись я  їх цілував. 

Миттєвий  спогад  блискавкою пронизує  мозок. 

Темна кімната  й   цей  знайомий  стогін,  коли  дівчина, яка  сама прийшла у спальню,  не може пояснити причини своїх дій. Зате я  добре знав,  що  хочу,   що хочу торкатись  осиної талії,  що хочу  спіймати   ротом  її  збите повітря  з  грудей.     У той вечір  я перебрав  з алкоголем. 

Невже  Сергій   має  рацію, і дівчина  на  моїх  колах  є   примарою з  бурхливого  минулого,  що потопало  у  студентських  вечірках?

Вагання  грає проти мене.

Соню  мов  обшпарює  окропом. Тоненька,  невидима  ниточка    швиденько  зникає, варто  їй  опинитись  знову на  бруківці.

— Вибачте, — говорить,  — я   піду. Будь ласка,  не розпитуйте  й  не  лізьте в  душу.   Вас  не повинно  цікавити  моє  остисте  життя. 

 Не встигаю  заперечити й  пташка  у   плюшевому   домашньому  костюмі   зникає  за  садовими  кущами. 

— Звертайся  на  ти. Все-таки  під  одним   дахом проживаємо, — кидаю  навздогін.   Залишившись  на  самоті,   роздивляюсь    нічне небо, яке  нависає  над  головою    безкраїм  шатром.    Мій  будинок  знаходиться  на  окраїні  міста,  в  тихому  спальному  районі, де   проживають   люди,   не звиклі  рахувати  копійки.  Місцина    густо  заселена  та   добре  охороняється,  вхід  здійснюється  виключно  через  контрольно-пропускний  пункт. Помешкання  будувалося  до  нашого  з Аріною  весілля.  Коли  закладались  перші   підвали, стосунки  перебували  в  активній  фазі    близького  контакту.  Тож  наш  палац  я  презентував  коханій  у  день   весілля.  Дружина  спершу  вертіла  носиком, мовляв,  далеко  діставатись  до  центра  міста,  та  й   розважальних   закладів  і  дорогих  слонів  з бутиками  поруч  немає, проте  черговий  подарунок  —  білосніжний  кросовер — став  вагомим  аргументом  на  шляху до  зміни  думки.   А  гніздечко у нас  затишне,  продумане   до найменших дрібниць,    убезпечене  для   маленьких  діток,  про яких  я в  перші  місяці  одруження  мріяв  як   божевільний.  На  жаль,  не  вдалось. Принаймні   поки що. Та  я  не втрачаю  надію. 

       Холод  повільно  пробирається  під  тонку  одежину. Подумки  повертаюсь   до резюме Софії, яке   годину  тому  боляче  різонуло  очі. 

Дитина. Дівчинка.

Жодних  даних  про   родичів.

Сергій  говорив,  що у  неї  є  сестра-близнючка.  Цікаво,     чи  мала дійсно  з  нею, як запевнила  Аріна.  Серце  неприємно  ниє. Я  не сентиментальний,  проте   не терпітиму  брехні,  безсердечності  та  несправедливості. 

А  ще мені  край цікаво,   на  що  конкретно Соні   здалась    чимала  сума,  яку  отримала  з  моєї  кишені. 

Як  сказала?  Не     копирсатись  в  її остистому  житті?

Але  ж  гроші  також  були  моїми  особистими  й  осіли  на чиїхось  рахунках.

Дівчина  викликає  всередині   двоякі  відчуття.  З однієї  сторони  вона  наче  правильна,  щира. З іншої   робить  дивні   вчинки, які  мені, як  нормальній  людині,  складно  зрозуміти.

Цікавість  бере  гору. 

Здається,  у мене  є ідея, як вивести  знайому  незнайомку  на   чисту  воду.

Потрібно  познайомитись  із Софією, її дочкою…  

З  червоними  щоками    залітаю  в  будинок   Градових.  Бідолашні  груди спирає  від  браку  повітря,  а  пальці  тремтять,  наче  я  стикнулась  обличчям  в   обличчя  з      невимовним   жахом. Роблю  глибокі  вдихи, втягуючи   аромат  помешкання — солодкий   запах ванілі,  улюблені  парфуми  Аріни.   Мабуть,  найгірший    у світі,  бо від  нього  нудить. Я  ледве  встигаю  добігти  до вбиральні  на  першому  поверсі. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше