частина 3

Того вечора після занять Адді запросив Тіну в кіно, і недовго  думаючи вона дала свою згоду. Показували старий фільм  Хічкока. Тіна не пам'ятала його назви, їй в принципі він не особливо  сподобався, а зважилася піти в кіно тільки заради Адді. Вона знала  його тотальне захоплення всім містичним, незрозумілим, всім тим,  що викликало масу таємниць і загадок, що викликало більше  запитань аніж знаходило відповідей. На його книжковій полиці  можна було знайти будь-яку інформацію, або майже будь-яку, про чорну магію, про вампірів, відьом, зомбі й тому подібні, за  переконанням Тіни, нісенітниці. Та все ж вона ніколи не засуджувала  Адді у виборі його захоплення. Вона вважала себе більш  розважливою, і дорослою, але дорослою не за роками, а за  своїм сприйняття реального світу. Захоплення цієї містикою згодом  пройде, і він почне захоплюватися чимось серйозним, вирішила для  себе вона, і спокійно спостерігала з боку. У ті часті дні, коли Адді  засиджувався допізна у неї вдома, Тіна часто помічала, що він  заворожено дивиться на Місяць, особливо в години повного  місяця. Потім він перевів свій погляд на Тіну і говорив їй, що це  улюблена пора для перевертнів і вампірів, а потім слідували  нескінченні питання, як би вона вчинила в тому чи іншому випадку,  якби опинилась на місці героїні. 

Люк був міцним малим, і хоча Адді був старшим за нього на  пів року, виглядав проти її двоюрідного брата, якщо не дитиною, то  явно не суперником. Він стояв на порозі, спершись на  одвірок, схрестивши руки. На очах були одягнені сонцезахисні  окуляри, подібні до тих, які були у Шварценеггера в «Термінаторі»,  хоча сонце вже майже зайшло, і інший чоловік їх давно б зняв, але  тільки не Люк. Як він сам вважав, окуляри йому надають харизми, і  якщо це дійсно так, то оточуючим це теж має подобатися. 

Але Тіна знала Люка, його каверзний і задерикуватий характер стосовно тих, хто, на перший погляд, був слабкіший за нього  фізично, позаяк розумом Люк не відзначався, школа не йшла йому на  користь, і всі його знання ледь дотягували до слабкої трійки. Весь свій вільний час Люк присвячував накачуванні біцепсів і треба  зауважити, у нього це непогано вийшло, його слабкий словниковий  запас, цілком компенсувався красивою фігурою, якою справляв  враження на молодих однокласниць, і, навіть, старших дівчат. У  школі, де він навчався, його кулак мав великий авторитет. 

Того вечора на ньому була біла футболка з малюнком у вигляді  величезного кулака, ймовірно, в момент завдавати удару по чиїмсь  зубах. На це вказували червоні бризки, у вигляді крові, під якими був  напис «З усіх сил», поза всяким сумнівом, вона не мала жодного  відношення до однойменного фільму з Сильвестром Сталлоне. 

- Хто цей здихля поруч з тобою? Чи не твій залицяльник? - трохи  гаркавлячи слова, запитав, Люк, коли вони входили в будинок. У  нього не було двох передніх зубів, які він втратив під час бійки два тижні тому з хлопцями з сусіднього кварталу. При цьому він підняв  свої окуляри та, мружачись, подивився на Адді. 

- Щоб краще бачити під окуляри треба вставити контактні лінзи, — відповів, не бентежачись Адді, і зі злістю додав: - Зір ти випадково  втратив не тоді, коли цей кулак щосили в'їхав тобі по морді та позбавив  зубів? 

- Негідник поганий! Та я тебе зараз по стінці розмажу, — обурено  закричав Люк і схопив Адді за груди. 

- Люк, залиш його, не треба, — втрутилася Тіна і схопила його за  руки. - Якщо ти не залишиш його, я все розповім твоїм батькам, і не  тільки про цей випадок, а ще про те як ти .... 

- Гаразд, гаразд, — перебив Тіну Люк, — Можеш вважати, що тобі  пощастило на найближчу добу, — відповів він і опустив руки. Адді злегка посміхнувся і пройшов повз Люка. Уже перебуваючи в  метрах п'яти від нього, він відвів праву руку за спину, та показав  середній палець. Адді не був упевнений, що Люк зауважив цей жест,  але виявився не правий. 

На наступний день Адді не з'явився в школі. Вчителька сказала, що  він хворий, і не з'явиться в школі найближчі три або чотири  дні. Тільки ввечері наступного дня Тіна, зустрівши Люка, довідалася  про те, чим насправді хворий Адді. 

- Ти ще не бачила свого хлюпика? Йому навіть в сонячну погоду не  треба носити окуляри, у нього є свої,- сказав їй Люк і засміявся. - І, так, можеш розповісти все це батькам, і, навіть, про той випадок з  Чамберсом. Він це заслужив. Йому не треба було відкривати свій поганий рот, і обзивати мене «протеїновим виродком». Того вечора вона пішла до Адді додому, але він не відкрив їй двері,  сказавши при цьому, що дуже хворий, і у нього немає ніякого  бажання приймати гостей. Тіна намагалася його переконати впустити  її, але всі докази залишилися непереконливими, і вона пішла. Лише  через три дні Адді з'явився в школі, і Тіна зауважила на його обличчі  все ще помітні сліди синців.