частина 4

Я взяла у нього книгу, відкрила  першу сторінку, і майже відразу закрила..

- Мені не подобається, коли ти так дивишся. Ти лякаєш  мене. Нумо залишім цю розмову, і поговоримо про що-небудь інше.

- А що ще дивного було в тому старому, крім відсутності на його  руці пари пальців, - все ж вирішив продовжити розмову Адді,  попри те, що вона явно була не приємна Тіні, якщо не  сказати більше, - викликала у неї почуття відрази до того старого. 

- Адді, я прийшла святкувати твій день народження, а ти змушуєш  мене згадувати того моторошного старого. 

- Тіно, я прошу, мені дуже важливо знати, - благальним голосом  промовив Адді, посміхнувшись; він подивився в очі Тіні, і додав: ти  сказала, що купила книгу за дивних обставин. Я хотів би  дізнатися, що означає у твоєму розумінні «дивні обставини»? А після 

цього ми закінчимо цю розмову. Я прошу, Тіна, розкажи. -Добре. Але ти повинен дати мені чесне слово, що не будеш більше  розпитувати мене ні про того каліку, ні про цю книгу. -Чесно слово, - відповів Адді, і приклав праву руку до грудей. - Слово скаута. 

Тіна посміхнулася у відповідь, і теж поклала руку до грудей. -Так, нічого власне особливо дивного не відбулося, я навіть не  знаю, як це можна пояснити. Вся річ у тому, що він саме мені,  запропонував купити цю книгу, при цьому, звідки йому було відомо,  що я шукаю подарунок до дня народження, і, вже тим більше для  кого? Він підійшов до мене і сказав, що кращого подарунку, ніж ця  книга, для Адді Крега годі й шукати. Я не знаю, звідки він узявся, і не  бачила, як він підійшов, саме в цей момент, коли він простягнув мені  книгу, я просто взяла її та звернула увагу на те, що на його руках не  вистачає пальців. Він подавав книгу двома руками, та коли книга  опинилася вже в моїх руках, я побачила, що на обох його руках не  було мізинця і безіменного пальця, - на мить Тіна замовкла і потім  продовжила. - Саме це мені здалося якимось моторошним. Тепер я  розумію, чому він тримав її двома руками, книга дуже важка і він не  зміг утримати її лише однією рукою. Він був старий, і мабуть, йому  було важко її тримати. Як чоловік міг позбутися однакових пальців  на обох руках?! – задумливо вимовила Тіна. - Ось ти можеш уявити  такий нещасний випадок з таким результатом? І очі, вони були у  нього якісь червоні, можливо запалені. і здалося, але  старому це не сподобалося, я не бачила його очей, але дивний звук,  який він видав, зупинив мене. Якби я була в лісі, то подумала б, що  поруч змія. Я встигла подивитися кілька сторінок. У книзі, як ти  бачиш, немає звичайного друкованого тексту, вона вся складається з малюнків тварин, дивної тіні або фону, незрозумілого тексту, який і  китайськими ієрогліфами не назвеш. Першим моїм бажанням було  повернути йому книгу, але я не змогла, і навіть не встигла заплатити  йому. Коли я відвела очі від книги, його вже не було. Я подивилася  навколо і нікого не побачила. Не знаю, як йому вдалося так швидко  піти. Потім я вирішила позбавитися від неї та просто викинути, але  щось завадило мені це зробити, і я не знаю що. Можливо, я вирішила,  що це твій далекий родич, або знайомий, і залишила книгу. І ось  сьогодні вона належить тобі, - замовкла Тіна і подивилася на Адді. 

- У мене немає ніяких родичів, точніше сказати, я про них нічого не  знаю, а вже тим більше калік з трьома пальцями на руці замість п'яти,  - задумливо сказав Адді й додав, - хто б це міг бути, хто краще за  мене обізнаний про моє життя і мої бажання. Хоча, кажучи про  бажання, я ніколи не мріяв про цю книгу. Мало того я навіть про неї  не знав. Як і зараз не знаю, навіщо вона мені, і що з нею робити, якщо  я не можу навіть прочитати того, що написано в книзі. 

- Я задовольнила твою цікавість і нумо припинім розмову про цю  книгу і цього старого. Надто, мені чомусь стає наче моторошно, до того ж ти дав мені слово скаута, - весело вигукнула Тіна, і знову  приклала праву руку до грудей. 

-Так. Припинимо. Потім я запитаю у своїх старих, чи немає у них  знайомих серед нещасних калік, - зробив спробу пожартувати Адді,  взявши Тіну за руку, повів її до стола. 

- Ми будемо пити шампанське з фруктами, - захопленим голосом  вигукнула Тіна, і сіла за стіл. 

- Ще є торт, але якщо ти не заперечуєш, я принесу його пізніше - з  деяким смутком сказав Адді, і сів навпроти.