Чуже життя

8. Єгор

          Життя йшло ніби звичним річищем. Кожного ранку Ярина прокидалася рано, йшла готувати сніданок разом із бабусею. Інколи дівчині навіть вдавалося вмовити зробити це самій. Та Галині Миколаївні було в радість провести час з нею, тому рідко коли погоджувалась на такий відпочинок.


        Опісля, вони з Єгором йшли на прогулянку містом. Спершу це були місця дитячих спогадів, але якось швидко переросли до більшої відстані. Здається він облишив ідею,  відновити пам'ять Вероніки. Чим більше пізнавав цю нову Яринку, тим більше переконувався, вона зовсім інша людина. Звички, манери, спосіб життя. Все це кричуще сповіщало інакшість. Тепер навіть зовнішність дівчини здавалася трохи інакшою.


          Чорний тонік врешті вимився з волосся, яке стало знову кольору гіркого шоколаду. Але тепер заплетене в густу косу. Дівчина так гарно заплітала волосся у чудернацькі зачіски, що Єгор не міг відірвати очей від цього процесу. Як тоненькі пальчики загиналися із прядками шовку в них. Та й взагалі, споглядання за нею, стало його улюбленим зайняттям. Аби не спорт та підробіток тренером молодшої групи, напевно не відривався б від неї ні на мить.


        Дівчина набрала декілька кілограм, що в жодному разі не допустила б Вероніка, яка за еталон краси вважала прасувальну дошку, не інакше. Проте Єгору стало до вподоби оновлення подруги. Як зовнішні, так і внутрішні.


             До палючого сонця вони повертались додому, хлопець йшов на тренування, а дівчина — готувати обід. А в неділю, разом із бабусею, відвідували церкву. Єгор не був постійним парафіянином, навідувався лише на свята. Але разом із дівчиною долучився до відстоювання усієї вранішньої служби.


              Галина Миколаївна упадала душею за новою Веронікою. Точніше її вона одразу прийняла за Яринку. Чим страшенно вразила онука. Йому складніше вдавалося прийняти цей факт.


 

– Ти хоч раз в житті бачила таке? – намагався посперечатися з рідною.

 

– Я і Бога не бачила, так що ж тепер, віру втратити? – бабуся дивилася на онука із серйозним обличчям, таким ніби школяра вичитує. – Ти хіба сам не бачиш? Від вероніки там тільки шкарлупа, а всередині справжній діамант. Ти оці свої дурощі з «поверненням пам'яті» припиняй. Що хорошого від тої Вероніки? А ти скарб бережи. Краще придумай як лишити поруч з нами, бо тягне її додому.

 

– Я ж не триматиму силою. – Єгор і сам розумів, що не хоче відпускати її, проте тримати в золотій клітці теж не варіант.

 

– А силою й не треба. Ти що, варвар якийсь? Ти любов'ю, теплом. Бачу ж, як упадаєш за нею, то будь романтичнішим чи що?


 

             Єгор не надто сприйняв ці слова, певно бабуся передивилася своїх серіалів передивилася, загострених під тему про кохання. Як би вони не хотіли, не створювали комфортних умов, вона все одно не полишає думки про дім.


            Говорить про це не часто та смуток в очах завжди відбиває горе, яка переживає вона. Тим паче десь там все ж таки Вероніка, а може вже десь поруч. Хто його знає що стрельнуло в голову цій пропажі. Можливо вона вже занапастила тіло Яринки, адже потяг до наркотиків не лише фізичний, тоді б залежним було простіше лікуватися. Як от Яринці. Їй би в голову не прийшло, аби полегшити свій біль білим порошком.


          Проте його вона глушила по своєму. Просто забивала увесь вільний час різними клопотами. То готування, прибирання, прання. А як Єгор був у дома, тоді вони дивилися разом кіно, говорили на різні теми. І звичайно ж, завершували все традиційною прогулянкою. І як тільки в такому тендітному тілі поміщалося стільки сили? Навіть Єгор під кінець дня був втомленим, лише вона тримала його в тонусі. Не здаватися ж перед нею слабаком?!


      Сьогодні він вирішив зробити сюрприз, домовився про кінну прогулянку. Що правда доведеться їхати досить далеко, але як тільки він дізнався про любов Ярини до цих тварин, одразу ж розпочав пошуки клубу. Таким, щоб задовольнити, виявився майже за містом. Хоча воно й на краще, поруч ліс, прогулянка має справити враження. Принаймні Єгор на це дуже сподівався.


         Оскільки він не попереджував, що це за сюрприз, Ярина одягла сукню яку їй нещодавно подарувала Галина Миколаївна. Нижче коліна, в яскраве забарвлення жовтих квіточок та з ґудзиками вздовж усього виробу. А на ногах білі мокасини. Якби взула босоніжки, то точно б відправив переодягатись. Але за всі ці дні, вона завжди приховувала свої ступні, навіть у дома ходила в шкарпетках.


 

– Куди ми направляємось? Здивовано виглядала з вікон старенького автобусу. – добре, що дівчина зовсім не орієнтувалася в місцевості.

 

– Скоро все побачиш. Тобі точно має сподобатись!


 

             По за тим, хлопець очікував іншої реакції. Коли до їхніх вух почало долітати іржання та гомін коней, Яринку заціпило. В очах стали сльози, які так і не наважилися прокласти стежку до низу.


 

– Тобі не подобається мій сюрприз? – Єгор зніяковів, зрозумів, що допустив помилку.

 

– Та ні, просто... Я скучила за Графом. – вона сміливо зробила крок на зустріч, під ногами заговорив гравій. Хлопцеві залишалося лише наздоганяти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше