Перепона

Під час нічного шторму об скелі розбився корабель. Судно затонуло недалеко від берега. До ранку буря вщухла, і щоглу затонулого корабля було добре видно у променях вранішнього сонця.

Вода затопила не усі відсіки. У одному з них на стіні дрімала муха, що залетіла туди напередодні.

Темрява поступово розсіювалася. Світанок був дивний: зеленкуватий, тьмяний і холодний. Але мусі такі тонкощі були невідомі. Комаха потерла лапку об лапку, відірвалася від стіни і полетіла на світло. Раптово муха врізалася у невидиму перешкоду та, підкоряючись інстинктові, почала методично битися об неї головою. Ця процедура не заважала мусі розглядати велике незграбне створіння по той бік перепони. Які ж повільні рухи у цих непропорційно маленьких «крил»! Муха не уявляла, як можна ТАК літати – це просто неможливо.

Риба дивилася на муху, що поривалася до неї. Вона дивувалася, як можна ТАК жваво рухатися. Крім того, інстинкт казав рибі, що муха – це добре. Однак, порвана губа будила невиразну згадку про гострий гачок, прихований колись під такою самою мухою, і про нестерпний біль після зустрічі з ним. Та інстинкт сильніший за будь-які спогади, тому риба кинулася до мухи і спробувала проковтнути. Але перешкода зупинила її також.

У Нього не було ні інстинктів, ні спогадів. Навіть на затонулому кораблі це тривке кругле віконце далі виконувало своє нехитре призначення: розділяло два світи – сухий та мокрий, оберігаючи їх мешканців від загибелі у чужому середовищі. Воно лише дозволяло Воді та Повітрю час від часу підозріло розглядати один одного.

І тоді кожен з них переконувався у повній непридатності для життя ТОГО світу. І, звичайно ж – у власній досконалості.