Глава 5

- Ти ще спасибі скажи, що Ваас не попросив привести сюди свого коняку, аби потренуватися у верховій їзді, - видавив крізь сміх Джон.

- Хороша думка! - обізвався Ваас.

- Ні! - хором крикнули Джон і Маріель.

- Знаєш, Ваасе, кінь може нас не зрозуміти, - похитав головою Джон.

- Не знаю, як кінь, а слуги і лорд Ламарк точно не зрозуміють, - зауважила йому Маріель.

Дні летіли непомітно через всі ці тренування, танці та безтурботний сміх. Замок жив своїм життям, а Джон, Ваас та Маріель жили окремо від усіх. Вони сильно потоваришували, незважаючи на те, що всі троє були неможливими різними. Але кожен з них відчував, що добігає кінця один з етапів життя і починається інший.

- Цей одяг мені вже замалий, - обурився спадкоємець, намагаючись застебнути ґудзик і критично оглядаючи себе в дзеркало.

- Ще б пак, ти вже три тижні їси за двох, а то й за трьох.

- Нехай прийде кравець і зніме нові мірки. І з тебе теж, Маріель!

- А це навіщо? У мене є дві сукні, мені вистачає.

- Викинь їх! Ти ж підеш зі мною на бенкет! - Як само собою зрозуміле заявив Ваас.

- Ні, ні! Я зовсім не хочу! – дівчина затрусила головою, ніби у неї нервовий тік. – Я не піду. Просто упурхну звідси вільною, тільки мене й бачили!

- Доброго дня, приїхали! Хочеш! І ти підеш, вже повір мені! Не обманюй мене. Ти уяви тільки: ось ти, колишня рабиня, йдеш під руку зі мною в гарній сукні, а шановне панство розступається перед нами, вражене нашим поверненням.

- І твій батько при всіх скаже, що я вільна людина, вибачившись за образи, - мовила Маріель. - Але все одно страшнувато.

- Значить домовились! Клич кравця і нехай одяг буде найшикарніший.

- А що... Джон?

- Джон? За нього не хвилюйся, у нього вже все готове, - хмикнув молодий лорд.

- Хм, впізнаю свого брата, от паршивець.

- Скажи мені, а ти вже думала, що робитимеш зі своєю свободою? – цілком серйозно запитав у неї Ваас.

- Ні, не думала. Ось після свята й вирішу. А чому ти так пильно дивишся на мене? Точнісінько як удав на кролика. Ти щось задумав, охійцю? Ану зізнавайся! - З граючою посмішкою, дівчина вдавано насупилася.

- Нічого, ось після свята й дізнаєшся. У тебе є сила, але думки читати, як це роблять твої вчителі ханти, ти все-таки не вмієш, що мені на руку. І можеш не пиляти мене своїми очима-волошками.

 Спальня Вааса мала суміжну кімнатку для слуг, тут і ночувала Маріель. З того часу, як Ваас почав самостійно рухатися, було вже непристойно ночувати з ним в одній кімнаті, нехай і на різних ліжках.

Залишалося два дні до свята. Одяг вже був готовий, вихід і танці відрепетирувані, але настрій чомусь був нікчемним. Маріель задумливо погладила рукою розкладену на її ліжку нову сукню. Її мучило безсоння. Дівчина знала, що поки вона не переживе це свято, їй не допоможе жодний відвар із трав для міцного сну. У її кімнатці не було вікон, і тому вона тихенько прослизнула повз сплячого Вааса і побрела по сонному замку надвір.

В одному з куточків величезного двору розташувався сад, із квітниками, затишними альтанками та лавочками під фруктовими деревами.

 Маріель повільно ходила, легко шарудячи майже невагомими кроками. Небо було таким зоряним, повним, дихаючим. Тепла та тиха літня ніч манила у свої обійми, лише в траві мирно потріскували цвіркуни, а над квітами кружляли нічні метелики, спокусившись солодким ароматом. Замислившись, вона почала шукати очима на небі знайомі сузір'я або хоча б схожі на них.

- Не спиться?

 Маріель підстрибнула від несподіванки.

- Ви налякали мене, Ніле! …Бачу не лише мені.

- Ходімо зі мною, хочу тобі когось показати, - кивком голови, молодший син правлячого лорда поманив дівчину за собою.

Маріель здивовано знизала плечима і все ж таки пішла слідом. Ніл привів її за ворота фортеці, де у місячному світлі паслося двоє коней.

- Покатаємось? – ухопивши під узду одного з них, він підвів коня до дівчини.

- Зараз? - Маріель перелякано округлила очі.

- Потім може не бути можливості. Це найспокійніша і поступливіша кобила в моїй стайні. Її звуть Блискавка.

- А кличка у неї зовсім не спокійна, - недовірливо дивлячись на кобилу, пробурчала Маріель.

- Коні відчувають настрій. Якщо ти боятимешся її, вона відповість тобі взаємністю. Якщо будеш впевнена і добра до неї, Блискавка тебе послухає. Підійди до неї. Невже ханти не навчили тебе спілкуватися з тваринами?

Маріель підійшла до рябої кобили з білою зірочкою на лобі і обережно погладила її по гриві, потім ледь торкнулася морди, почесала за вухом. Блискавка фиркнула і почала обнюхувати її обличчя, а Маріель продовжувала її гладити і лагідно з нею розмовляти:

- Гарна дівчинка, ти така красуня. Давай потоваришуємо з тобою, конячко?

Але Ніл без розмов підхопив Маріель і посадив у сідло.

- Так ваша дружба буде міцнішою. Тримай поводи. Ноги у стременах. Поїдемо для початку кроком.

 Він спритно скочив на свого коня і смикнув того за поводи.

- Кроком, Яструбе!

Яструб, не поспішаючи, рушив уперед, Блискавка пішла за ним. Коні порівнялися.

- Страшно?

- Ні… не дуже, мені тепер навіть подобається. А як її розвернути?

- Потягни поводи в потрібний бік і підштовхни її ногами в боки. Спробуємо?

Блискавка слухняно розвернулася і пішла назад до воріт, потім Маріель розвернула її знову, аби закріпити урок.

- А як їхати швидше?

Ніл розсміявся:

- Готова ризикнути? Хльосни поводами, стисні боки коня ногами, вигукни «вперед» і тримайся міцніше.

- Вперед, Блискавко! - впевнено крикнула Маріель, трохи підводячись у сідлі.

 Кобила рвонула галопом. Маріель спалахнула азартом переможця, уперлася колінами в боки Блискавки, нахилилася злегка вперед, зливаючись подумки з цією твариною, міцно вчепившись за поводи. Нічний вітер розвивав її волосся, серце завмирало від радості, а душа вимагала продовження. Вона сама скакала на коні! Поборола свій страх і ніхто тепер не вважатиме її боягузкою.