Глава 6

Зал спорожнів, решта охійців вирушила до банкетної зали, а тут залишилися лише музиканти, Ніл та Маріель. Музика не змовкала ні на хвилину.

- Може, ти теж хочеш піти та з’їсти чогось смачного? - Спитав, нарешті, у неї Ніл.

- Мабуть, час дати музикантам відпочити, а то я і в їхньому обличчі наживу собі ворогів. Але їсти я не хочу.

- Тоді може бути пізніше, свято триватиме до ранку. Проїдемося на конях? – Одразу жваво запропонував молодик, захоплюючи її за собою.

У дворі конюх підвів до них осідланих коней і допоміг Маріель сісти на її Блискавку.

Але за воротами їх несподівано наздогнав ще один вершник. Його кінь був такої ж благородної породи, як і його господар. Лорд Орланд, здавалося, переслідував їх мстивою примарою:

- Ну що, Ніле, помчимо на перегонки? - З азартом запропонував він. – Поб’ємося об заклад, що я залишу тебе далеко позаду?

- Ти знову сперечатимешся, Орланде? І на що тепер? – Неохоче обернувся на його голос Ніл.

- На її володіння, - відповів той не дивлячись у бік Маріель.

- Ні, Орланде! Сьогодні нічого не вийде, я відмовляюся брати участь у цьому парі. Це безглуздо і несерйозно. Тим більше, я не можу ставити те, що мені не належить.

Лорд Орланд якось двозначно зловтішно посміхнувся:

- А ти впевнений, Ніле, що тобі взагалі варто із нею кататися?

І не дочекавшись відповіді, пришпорюючи свого коня, сьомий лорд поскакав дорогою, стрімко віддаляючись від замку.

- Який же він нестерпний, – роздратовано застогнав Ніл. — Він не набагато старший за мене, але скільки пам'ятаю Олрланд навіть у дитинстві був таким. Розсердився через те, що земля, яку подарував тобі Ваас, раніше належала йому. Він програв її Ваасу на скачках. До цього сьомий лорд ще сподівався відігратися, навіть коня нового придбав, але тепер, коли земля твоя, Орланд просто сказився. Та ну його, грець із ним.

- Може, тоді ти погодишся потягатися зі мною, Ніле? Хто першим до вигину річки! – Грайливо запропонувала Маріель, сама дивуючись тому, що вона майже фліртує з цим охійським хлопцем, хай навіть і вельможею.

- Ти надто самовпевнена! - Підіграв їй юнак зухвалим тоном.

- Тоді вперед! – Крикнула вона.

Маріель рвонула галопом, випереджаючи Ніла. Вона підганяла свою Блискавку все швидше та швидше. Коні мчали, як вітер, висікаючи іскри з-під копит. Маріель дивувалася, звідки в неї взялася така безстрашність. Впади вона з коня на такій швидкості, легко можна було звернути собі шию, але їй так хотілося здивувати Ніла! До фінішу коні прийшли морда до морди.

- Ти ж піддавався, Ніле, так не чесно!

- Ну та й що! - Засміявся він, - А ти знову звертаєшся до мене на «ти».

- Ох, вибачте! Постійно забуваю! – Лукаво усміхнулася Маріель.

- Ні, не варто, так навіть краще. Ти ж тепер нам наче як прийомна сестра.

- І це дозволяє тепер тобі кататись зі мною та танцювати? Ніхто нічого не скаже так, Ніле?

- У твоїх словах зміїна отрута, дівчино. Якщо ти натякаєш, що я боягуз, то дуже помиляєшся! Але багато законів Охії не так просто прийняти, вони не завжди роблять людину щасливою.

- Що ж робить охійця щасливим? - Запитала Маріель, на секунду їй здалося, що він знає відповідь.

Ніл задумливо озирнувся навколо, потім глянув на неї, довго вдивляючись у її темно-сині очі, і все ж таки відповів:

- У кожного свої уявлення про щастя.

- Поскакали назад. Це справді складне питання, - тихо вимовила догадлива дівчина, їй не хотілося бентежити його, не хотілося ускладнювати їхні трепетні дружні стосунки. Якимось чином сила, дарована їй хантами, попереджала її про те, що цей чоловік не належатиме їй, значить і нічого розбурхувати уяву.

Біля воріт їх зустрів сам Ваас, окинувши їх багатозначним поглядом:

- Маріель, затримайся, хочу поговорити з тобою.

При цьому майбутній правитель суворо подивився на свого брата, проводжаючи його стурбованим поглядом.

- Ніл подарував мені кобилу, - обережно порушила мовчання Маріель.

- Я вже знаю. Також знаю, що ти встигла насолити лорду Орланду. Він дуже складний хлопець, таємничий та жорсткий. Жінці дуже небезпечно схрещувати із ним свої принципи. Я бачив його різним, але добрим і великодушним ніколи. Орланд став сьомим лордом від народження, багато хто його побоюється. Хай краще ваші дороги більше не перетинаються. Маріель, завтра, після закінчення свята, ми поїдемо дивитися твій новий будинок, де ви тепер житимете із братом. А зараз йди, Джон тебе зачекався, він там об'їдається десертом і здається йому нудно.

Провівши дівчину прямо до дверей банкетної зали, Ваас увійшов до збройової палати. Тут, серед стелажів з виставленою зброєю, наче чекаючи, застиг Ніл.

- Я знав, що знайду тебе тут, брате.

- А я знав, що ти прийдеш, Ваасе. Буде серйозна розмова, так? – Ніл сміливо глянув йому у вічі.

- Ніле, ти ж знаєш наші закони, ми не можемо ...

- Це ти не можеш, а я можу! – кинув Ніл.

Тон молодшого брата здався Ваасу занадто різким, але майбутній правитель знав, що зробить що завгодно, аби наполягти на своєму:

- Зі мною може статися будь-що, хвороба, смерть на полюванні, і тоді ти, Ніле, станеш першим лордом і твоя поведінка має бути бездоганною. А кров твоїх дітей не має бути змішаною.

- А що саме я зробив не так?!

- Маріель…

- Що Маріель? Ти сам назвав її сестрою. Ось я і ставився до неї як до сестри.

- Кого ти зараз намагаєшся обдурити, Ніле? Не треба робити з мене дурня! У мене хоч і були обпечені очі, але завдяки їй я зараз дуже добре бачу! З нашою рідною сестрою Аббі ти і двох танців за все життя не станцював, а з Маріель ти витанцьовував цілий день. Я ж бачив, як ти дивився на неї! А потім ви вдвох поїхали кататись. Зупинися поки не пізно!

- А якщо пізно то що?!! – Роздратовано підвівся Ніл, дивлячись на брата з обуренням.

- Якщо батько дізнається, він завтра ж одружить тебе з ким належить. Зрозумій, я не хочу, щоб це зачепило Маріель, не хочу, щоб вона страждала, щоб про неї говорили погано. Ти зіпсуєш життя не тільки собі, а й їй. Що ти мені скажеш?