Глава 1

- Зою. Зою, ти чуєш мене? Зою! – чорнява коротковолоса жіночка зазирнула до кабінету і з усмішкою склала руки одна на одну, – тільки не кажи, що ти знову листуєшся з тим хлопійком, який різними частинами тіла картини малює.

Дівчина одразу відклала свій мобільний телефон:

- Не малює, а пише. І так, щось в цьому є.

Струнка жіночка підійшла та присіла на стілець напроти:

- Купа загадкових хвороб в тому є. Ти б обережніше з ним, якісь дивні він тобі пропозиції робить.

Зоя на мить замислилась, пригадуючи, як хлопець запрошував її на перше побачення до старого складу автівок, де б вони котрусь з них разом пофарбували, пропонував заночувати на вежі однієї з мереж стільникового зв’язку, перерахувати всі калюжі в місті після дощу і ще купу всього неординарного.

- Ну, трохи дивний, так. Але ж творча особистість, а вони всі такі. – Дівчина махнула рукою та поставила вподобайку на його чергове повідомлення.

- Бачу, ти вже потихеньку оклигуєш після тієї історії з нашим Толяном.

Зоя одразу ж нагородила жіночку суворим поглядом:

- Пані Олю, не говоріть мені про нього. Це була помилка із помилок! Навіть не знаю, який ґедзь мене вкусив. – Зоя мимоволі згадала свого колишнього хлопця та їхній роман, який розгортався у колег на очах. Так ніяково було! Однак Анатолій поводив себе досить галантно, як справжній джентльмен, а такими в наші часи не нехтують. Чоловік завжди щось цікавеньке розповідав та й вигляд мав принадний, охоронцем працював, тож за собою стежив.

Але недовго для них двох мелодія кохання лунала, а птахи у формі серця не кружляли взагалі. Анатолій вирішив, що йому зараз серйозні стосунки не потрібні, тому й запропонував Зої залишитися друзями, але з певними привілеями. Дівчина, коли про таке почула, пригрозила запхати йому ті привілеї до..., до одного місця загалом. Спілкуватися припинила зовсім. Навіть і не дивиться тепер в його бік.

- Гаразд, є для тебе завдання. Треба теку з документами про підвищення кваліфікації завезти в універ до кадровиків. Зробиш і можеш бути вільна.

- З радістю! Моя одна нога вже там. – Зоя швидко зібралася, схопила теку і поквапилась на завдання. Взагалі з пані Олею їй неймовірно пощастило. Жіночка керувала відділом роботи з персоналом, а Зоя була однією зі спеціалісток цього ж відділу. Потоваришували вони з перших днів, тож спілкувалися, наче давні подружки.

Зоя вискочила з метро і побачила, що художник знову запросив її на побачення, тільки цього разу – до покинутого театру. Ну, це вже й не такий поганий варіант, готична атмосфера дівчині подобалася.

- А якщо ще й свічки запалити..., – але додумати вона не встигла, бо на світлофорі увімкнувся зелений.

В приміщенні університету було досить прохолодно на відміну від літнього тепла, що панувало надворі. Зоя вже бувала тут у кадровому відділі, тож записалася в охоронця та піднялася на другий поверх. Однак кабінет, куди вона приходила минулого разу, був зачинений. Дівчина постукала у сусідній, але й тут ніхто не відгукнувся. Зоя помітила відчинену авдиторію, там за столом сидів чоловік років сорока. Він виглядав зосередженим та вправно стукав по кнопках клавіатури, часом підтягуючи окуляри ближче до очей.

- Добрий день. Вибачте, будь ласка, – Зоя зупинилася у дверях, – чи не підкажете, як мені когось з кадрової служби знайти?

Чоловік миттєво підвів голову і доброзичливо усміхнувся:

- Вітаю. В них зараз ремонт в кабінетах, тож вони тимчасово переїхали до іншого крила та на вищий поверх, – він поглянув на годинник на руці, ­– до мене зараз має прийти одна з працівниць їхнього відділу, тож якщо бажаєте, можете зачекати тут, щоб не шукати довго.

- Дякую. Ви дуже люб’язний. – Дівчина увійшла до авдиторії та присіла за один зі столів. Одразу ж згадалися студентські роки: навчання, розваги, улюблений гуртожиток.

- Вибачте, а чи можу я дещо у вас запитати? – чоловік, виявляється, спостерігав за своєю несподіваною гостею, поки вона все навкруги роздивлялася.

- Звичайно!

- Скажіть, а ви здебільшого спілкуєтеся в соціальних мережах чи все ж віддаєте перевагу живому спілкуванню?

Дівчина трохи замислилася, вона не очікувала від незнайомця почути щось подібне, але він ніби одразу зрозумів її сумніви та пояснив:

- Ви не подумайте нічого поганого, просто я займаюся певними дослідженнями взаємовідносин в цифровому просторі. Мені ваша відповідь потрібна для статистики.

- А, звісно, без проблем. Спілкування в соціальних мережах зараз значно більше, але, якщо говорити про особисті стосунки, мабуть, я все ж хотіла б зустрітися зі своїм обранцем для початку.

Чоловік схвально кивнув, та щось занотував собі до записника. Цікавий він якийсь, напевно ж викладач, але блиск в очах – аж дещо дитячий.

Несподівано до авдиторії увійшла жіночка в діловому костюмі та елегантних окулярах. Вона коротко привіталася з Зоєю та одразу попрямувала до свого колеги.

- А я знайшла тобі ще двох сміливців, які бажають взяти участь в експерименті. – Підійшла та поклала перед ним мобільний. – Та ще й двійнята, як ти й хотів.

- Ооо, це буде цікаво. – Викладач з захватом почав переглядати щось в телефоні. Але потім смикнувся та вказав на Зою. Жіночка сама до неї підійшла, тож Зоя швиденько підвелася й віддала теку. Незнайомка подякувала, а потім вперлася цікавим поглядом.