Гнідий експрес

Одного дня в конюшню великого іподрому доставили трьох молодих кобил. Власник конюшні оглянув нові “покупки” і скомандував конюхам:

- Перших двох відразу в головне крило. А третя… В неї інфекція якась в копиті. Ще вчора на базарі помітили. Ми її так, на здачу з двох інших, придбали. Нічого путнього з неї уже не вийде, але раз батьки породисті, то може хоч піде на розведення, як не здохне.

 Доглядати за нею поставили наймолодшого і найменш досвідченого конюха, Миколу. Проте, той не розгубився і кожен вечір, на протязі трьох тижнів, колов ліки та проводив догляд новоприбулої.

 Сам не помітив, як звик до неї і, прибравши за всіма іншими, завжди підгодовував її всякими ласощами і сухофруктами. А вона зустрічала його голосним і радісним іржанням.

 Потім, день за днем, став виводити її на пробіжки, а кобила старалася, через втому і біль, виправдати всі старання.

----  

   Через рік її вже було не впізнати, а молодий конюх пішов до власника конюшень.

- Чого тобі?

 Той, трохи зам’явшись, почав:

 Можна, я з Гнідою виступлю на регіональних змаганнях через тиждень?

- Гніда це яка? Це та, що ми її з інфекцією купили за пару сотень?

- Так, вона.

- Жартуєш? Вона ж зовсім нікудишня.

- Неправда! Я працював з нею. Окремо від інших.

- Як хочеш, але внесок для змагань я вносити не збираюся.

- Я сам все оплачу!

- А хто оплатить мені ризики? Та і що мені з того?

 Потім, трохи помовчавши, додав:

- Пів твоєї місячної зарплатні і можеш з нею виступити.

- Добре! - з радістю вибіг з кабінету Микола і направився до конюшень.

- На наступній неділі! - гордо заявив кобилі Микола і погладив її по голові.

----

 Час пролетів швидко і ось уже Микола, в костюмі наїзника, сидів на Гнідій і чекав на сигнал…

  Вона бігла так, як ніколи не бігла в житті. Мчала що було сили, не залишивши ні шансу конкурентам.

І так на чотирьох змаганнях підряд,  пробившись на національний відбір.

----

  Микола ретельно слідкував за Гнідою, відраховуючи кожен день до старту. За два дні до нього, його покликав у свій кабінет власник конюшень.

- Ти не поїдеш! - заявив, у наказовому тоні, він.

- Чому?

- Поїде мій син! - “відрубав” той.

---- 

 Ввечері Микола, зі сльозами на очах, вичісував кобилу і дивився в її великі карі очі, боячись сказати правду.

- Ну нічого. Ти маєш перемогти! Чуєш мене? - гладив її по гриві він.

----

 Того ранку до конюшні зайшов власник і , дивлячись на Гніду, прошепотів їй на вухо:

- Не підведи мене, крихітко! Я на тебе кругленьку суму поставив!

 Кобила відсахнулася, але, нічого не підозрюючи, чекала на Миколу.

 На її велике здивування, на арену вивела її інша людина. Микола ж сидів на трибунах і не міг стримати хвилювання.

 Прозвучав сигнал і Гніда бігла вже вперед, вишукуючи на трибунах знайомий погляд.

 Пробігши три круги, вона залишалася другою і коли повернула на завершальне коло то почула знайомий крик із трибун:

- Давай! Біжи, дівчинко! - несвоїм голосом верещав Микола, що підбіг впритул до огорожі.

 Побачивши його, вона помчала, що було сил.

 Стрімко обігнавши всіх на повороті, вона “летіла” вперед. Та, несподівано для інших, вона відхилилася в бік і поскакала до трибун, до місця, де стояв Микола. Вона спинилася біля нього, незважаючи на удари наїзника, що вже зневірився бачачи конкурентів, що промчали повз і зіскочив з неї та почав ще більше її лупцювати.

 Микола перескочив через паркан і обняв її, затуляючи собою від ударів.

- Я тут! Я тут! - повторяв Микола і не відпускав її.

----

 Ввечері, як завжди, Микола прибирав в конюшнях, коли до нього підбіг інший конюх.

- Гніда! Гніда! Господар! Господар, він… - не міг сформулювати колега, та Микола, чуючи недобре, побіг до кобили.

 Гніда лежала на боці та важко дихала. Микола підбіг до неї і побачив, що хтось зламав їй дві передні ноги.

 Через мить з’явився власник з рушницею і хотів було прицілитися, як Микола став між ним і Гнідою.

- Відійди!

- Не треба! Я все віддам!

- Ти?! Двадцять тисяч? Звідки? Відійди!

- Я принесу! Завтра принесу!

- До дев’ятої ранку! Щоб всі, до копійки, були в мене на столі!