5.

            Наступної ночі Надійку чекало не менше випробування, аніж на початку: п’яна компанія обсіла кіоск, хлопці щосили куражилися перед дівчатами, витворяючи таке, що Надійка червоніла замість них.

Що за дикуни живуть у цьому місті? Куди лише батьки їхні дивляться! – з осудом розмірковувала Надійка, наче якась старезна бабця, що не маючи змоги творити власних гріхів, волею-неволею концентрується на засудженні чужих. Та найгірше – що покупці, навіть п’яні волоцюги, оминали компанію, а з нею і кіоск, десятою дорогою. Надійка боялася, що взагалі не дістане ані копійки, але, на власний подив, отримала зарплату сповна.

- День на день не приходиться! – байдуже знизала плечами Марічка. – Іншим разом наторгуєш. Не житимуть же вони тут…

            Цього разу Надійка прокинулась посеред ночі з давно забутим відчуттям, що не лише виспалась, а ще й цілком задоволена собою. Мала вдосталь часу, щоб спланувати день. Дочекавшись комендантші, бо ключів не мала, а глухий сторож лише спав зачинившись у своїй комірчині, Надійка вклала у сумку пляшку води і рушник і гайнула на пляж у Гідропарк, дорогою купивши на базарі найдешевший китайський купальник такого ядуче-зеленого кольору, що він либонь пролежав у прилавку кілька років, очікуючи на дійсно відчайдушну власницю.

            Лагідне вранішнє сонечко зробило свою підлу справу – розморило нещасну дівчинку м’яко і непомітно.

-Калхоз приїхав! – крізь сон почула хлопчачий голос. – Заціни загарчик… Прихватило в акурат дзьоб и кінчики щупалець!

Кілька голосів дружно заіржало у відповідь.

- А купальничок?! «Я у баби жаба», Корококо Шанель, модель 10 року, тисяча дев’ятьсот…

            Надійка через силу підвела розморену сонцем голову і побачила кроків за десять від себе трьох цибатих хлопчаків років чотирнадцяти-п’ятнадцяти, що із задерикуватим виглядом дудлили собі пиво, розсівшись  в розкаряку на зіжмаканому рядні. Нахабні очі розглядали Надійку, немов якийсь крам у вітрині. Дівчина опустила очі, роздивляючись пісок, через силу підвелась і пішла купатись у зелену дніпровську воду. Потім зібгала речі у вузол і рушила до кабінки перевдягатись. Почувалась вона на диво ніяково, наче щось вкрала, і сама з себе через це дивувалась. Здавалось би  - соромно мало б бути їм… Втупившись змерзлим поглядом собі під ноги, Надійка навіть не усвідомила, як повернулась до гуртожитку. Наче хто лихий взяв і вирізав ножицями із життя якусь годину.  Лише вдома дівчинка зрозуміла, що обгоріла з незвички. Лагідне сонце виявилось такою ж оманою, як майже все в її житті… Малолітні мерзотники мимоволі зробили їй послугу…