Ципа

24.

Міліціонер у відділку виявився настільки чуйним і ласкавим, що Надійці стало страшно. Раніше їй не доводилось мати справу з міліцією, але Сем не називав цю установу інакше, аніж «мусарнею», тож Надійка трималась насторожі, слідкуючи за кожним словом. Слідчий цікавився її здоров’ям, самопочуттям, співчував її лиху, розпитував про концерт, але постійно повертався до шокера. Надійка стояла на своєму: знайшла на асфальті, підняла, скористалась. Подробиць не пам’ятає, була налякана.

-На шокері лише твої відбитки, - промурчав слідчий. – Як ти це поясниш?

-А чому я маю вам щось пояснювати? – показно здивувалась Надійка. – Це ваша робота.

-Я вважаю, що це твоя річ… - м’яко мовив слідчий. – У мене досвід…

-Ну якщо ви краще знаєте, навіщо в мене питати? – втомлено відповіла Надійка.

-То таки твій? – всміхнувсь слідчий.

-Ні… - байдуже відмахнулась Надійка.

-То ми його заберем, - промуркотів слідчий, - і тобі вже не повернем.

-Звісно… Ніж забрали, пруток теж, то й шокер заберете…

-Не шкода? – зовсім лагідно всміхнувсь слідчий. – Річ дорога, і купити непросто…

-Ні…

Слідчий таки відпустив Надійку, промучившись із нею добрих дві години. На прощання нагримав і облаяв, переконавши тим самим, що вона ніде не помилилась. Надійка відійшла з півкілометра й зачаїлась у якомусь під’їзді. Тут вона почувалась куди безпечніше, аніж у «мусарні». А йти додому нічним містом було лячно. Без Сема й шокера дівчина почувалась, неначе гола. Добре ще, що сьогодні не її зміна, хоч тут пощастило.

Наступного дня вона відвідала Сема в лікарні. Збираючись, відчула, як дрижать руки. Раптом зрозуміла, що не знає про нього майже нічого, навіть прізвища, не кажучи вже про смаки… Тож купила фруктів, сподіваючись, що родичі теж відвідають Сема. Вони краще знають, що йому треба… Лише зараз до неї прийшло запізніле розуміння того, що трапилось. У душі ворушилось щось тепле й пухнасте. Сем заступився за неї. За неї! Не покинув, не втік… Вперше за багато років комусь є до неї діло. Вона тепер не сама. Надійка раптом відчула, що для Сема зробить все, що завгодно. Абсолютно все, що б не попросив. Хоч з моста у воду…

До Сема її не пустили. Користуючись знайомством, дізналась у лікарні його прізвище.

- Струс мозку. Нічого серйозного, МРТ вже зробили, череп цілий, скоро випишуть,  - повідомила знайома медсестра і значуще додала: батько розпорядився нікого до нього не пускати…

Попри засторогу, Надійка щодня забігала до лікарні після навчання, аж поки п’ятого дня не почула, що Сема виписали. Тоді наважилась подзвонити йому. Вперше в житті…

Голос Сема, незвично кволий, звучав відсторонено-заспокійливо. «Нічого страшного, не хвилюйся, скоро оклигаю, тоді сам подзвоню…»

Зараз йому не до мене, - заспокоїла себе Надійка. – В нього там родина, є кому доглянути. Та й не люблять чоловіки свої хвороби напоказ виставляти… Зате він запитав Надійку про її здоров’я, вперше в житті… І подякував за допомогу…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше