Глава 9

Перший по-справжньому вільний день! Потім починалися уроки по тим дисциплінам. Які з книг не вивичиш. І практика. Багато практики. Кік не вирішив чи то радіти чи жалкувати, що йому стає трохи цікавіше. Але всі ті новини не могли перебити основну і найважливішу: він нарешті побачить Арену, і побачить ті магічні змагання на власні очі! Вони ж йдуть у Лас! Треба якось Умана прихопити і переконатися, що він в тій Школі Дзеркал добре влаштувався. Тож лекцію Аннаї він слухав неуважно. Але, очевидно, сьогодні вона була не напівгіпнотичною. Тому, що отримав прочухана. Так зрозумів, буду хоч робити вигляд, що вчуся. Але і це не засмутило. Арена. Арена, ось що найголовніше! Як мінімум з ним в Лас збиралися ще двоє: Солохія і Міга. Інші учні хоч і виявляли цікавість, але вочевидь були зайняти чимось ще, або просто вважали, що великими групами йти недоцільно, невідомо, як поставляться викладачі, якщо помітять. Ну, ходити на Арену наче ніхто прямо не забороняв, але... А дівчатка, хоч і ввічливо, але відмовились, бо сказали, що то не на часі і в Ласі є набагато цікавіші місця. До того ж не обов’язково йти саме в Лас, вихід на Верху теж відкритий. Кому може бути цікавіший звичайний порт більше ніж столиця? Засинаючи Кік думав тільки про те, щоб завтра не забути прихопити Умана з його Дзеркальної Школи.

Наступного ранку Кік вскочив ранішее за всіх, розбудив Мігу і Солохію і потягнув іх скоріше снідати, бо ж чого ж втарчати час. А під час сніданкуйому передала Ладіна, яка прийшла до їдальні раніше за них, що хтось заходив і передавав, що на нього чекають біля входу філії в Ласі. То точно Уман. Кік швидко дожував, передав Мізі і Солохії, щоб ті поспішили і побіг через портали до Ласу. Та що ж стільки народу, наче в начальні дні на перевах всіх менше. От і вихід на Лас. Ого, а не одні вони такі розумні, тут багато учнів і першаків і старшокурсників. Всі збираються на Арену? Довелося трохи постояти в черзі поки, щоб просто вийти... Зіскочивши зі сходів він озирнувся навколо. Тут теж натовп, хоч він і швидко розходиться. Його здогадка виявилась правильною: його очікував Уман. Він махав йому рукою. Уман був не сам. З ним були ще два хлопчики. Очевидно, його нові друзі в Школі. Він підійшов і Уман їх представив: Вівін і Катаран.

Враження виявились подвійними: худющий, і високий як Уман, Вівін здавався привітним, але дивився якось звисока. Причому в поведінці цього не було помітно. Але погляд! Кік вирішив не перейматися. Другий хлопчик, Катаран, хоч і виглядав малесеньким і нещасненьким, але мав абсолютно вбивчу чарівливість. Таким от чарівливим дівчатка віддають списувати домашку, а вчителі додають бали в оцінку просто за красиві очі, та ще на додачу безліч приємних бонусів. І навіть особливо симпатичним його і не назвеш. Особливості дзеркальної магії? Кік зробив засічку в умі, щоб розпитати про це Умана трохи згодом, коли його друзів не буде поруч. Тут підійшли і Солохія з Мігою. Тепер вже Кік представляв своїх друзів.

Уман був щиро радий, що в Кіка знайшлися нові друзі, але враховуючи його товариськість дуже дивно, що їх не більше. Солохія справляв враження ботаніка, і Уман щиро сподівався, що той хоч іноді зможе втримати Кіка за книгою. Не те щоб Уман сумнівався в здібностях Кіка, але добре знав його непосидючу натуру. А от Міга непосидючиший за Кіка. Наче дзига. Втім як і Кік. Звісно, вони ж нарешті на Міську Арену йдуть. На навчальні арени вони ще надивляться. Чекайте, а хтось знає в якому боці та Арена?

Вдосталь наблукавшись по кам’яних провулках, наговорившись з перехожими, які давали суперечливі вказівки, тричі вийшовши до Караванних сходів і з чотирьох сторін зайшовши до статуї мера Тамана з чотирьох сторін, вони нарешті дійшли до високого паркану зарослого плющем з чавунними воротами. З’ясували у дорослих, що стояли поруч, що це один з багатьох входів на Арену. Нарешті вони зайшли всередину. Якісь невеличкі коридори, в яких теж повно народу і ось вони на трибунах посеред щільного натовпу, нічого крім спин не видно.

- Ходімо нагору,- запропонував Катаран,- бо нас тут затопчуть.

- Ми звідти нічого не побачимо,- заперечив Міга

- Побачимо,- посміхнувся Катаран,- гарантую.

Хлопчики забралися на найвищі трибуни, де людей було набагато менше, і звідки ринг виглядав наче маленький світлий овал, а фігурка судді в червоному з зеленим вбранні була не більша за мураху. Сам купол був прозорий і чудово пропускав денне світло. І так цікаво все було спроектовано, що найкраще освітлювався саме ринг, самі трибуни з глядачами були трошки в тіні. Місця для сидіння тут були набагато простіші ніж внизу, просто дерев’яні пофарбовані в синє і коричневе сходинки. Але хлопців все влаштовувало. А ще влаштовувало, що народу тут майже немає. Коли всі розсілися, Катаран хитро примружившись, зробив якісь паси руками і перед хлопцями розстелився сіруватий серпанок, і трохи повисівши став прозорим. Крізь нього, наче через збільшувальне скло було видно весь Рінг. Як пояснив Катаран, то розгледіти можна взагалі всю Арену, якщо роздивлятись під різними кутами, ну наче в дзеркалі. Міга поцікавився,чи це всі трюки дзеркальників які він знає. А Вівін спитав як він це робить. Але за Катаран єхидно відповів Уман:

- Я вгадаю. Не вийде пояснити, так?

- Вийде,- Катаран посміхався так широко, що певно було видно всі його зуби,- але через кілька тижнів нам це і так розкажуть на лекціях. Отже поки що насолоджуйтесь, і не дуже підсвічуйтесь. Якщо я щось розумію, то серед вартових Арени стоїть наш Зізіка, який впевнений, що ми пішли на якусь з навчальних Арен, а не на міську.

Уман з Вівіном почали вдивлятися в екран. Точно стрункий чоловік в мантії майстра щитів Арени, виявився їх куратором. Доволі важко було його впізнати: в школі він ходив в светрах і простих штанях, а тут вдягнений наче на оглядини. До того ж в школі він ходив простоволосий, а тут на свої жовті кучері начепив чорну бандану, з довгими хвостами. Маскується, чи що...

-Він тут підробляє?