Глава 18

Уман знов занурився в книги, але ненадовго. Катаран з Вівіном відловлювали його в бібліотеці і тягли геть, стверджуючи, що він тільки-но позбавився шкідливих навичок, не для того, щоб назбирати їх знову. Відвідування бібліотеки стало квестом і шпигунскими пригодами в водному наборі. Допоки Уману не прийшла щаслива думка спитати поради в професора-бібліотекаря Ратіля. Бібліотекар Ратіль видав йому багатотомник Дзеркальної Енциклопедії, яка представляла собою величезну книжку, хоча й лише одну.Ця книга міняла свій зміст в залежності відтого, які саме назви надзеркалити на обкладинці. Єдине, що не вдавалось надзеркалити, то хоч трохи зменшити її розмір. Ратіль також повідомив, що книжку загалом можна читати і в Порожнечі,і не спокуситися тим, щоб почати там практикувати щось нове, бо статті там дуже стислі, і зробити з таким об’ємом інформації нічого не вийде. Тепер Уман сидів в Порожнечі і вивчав Дзеркальну Енциклопедію. Він все ж таки дізнався що таке неусвідомлені дзеркала, і чому ними можна обрости непомітно для себе. Що таке усвідомлені дзеркала. Що буває інтелектуальне, емоційне і навіть моральне віддзеркалення, і багато іншого, про що раніше доводилось запитувати в Катарана. В якійсь момент Уману прийшла думка, що може проблеми Катарана з отим потрійним віддзеркаленням теж пов’язані з неусвідомленими дзеркалами. Принаймні треба довести ту думку Катарану. Але сам Катаран заявив йому, що неусвідомлені, або хибні дзеркала не таке вже рідкісне явище на першому році навчання, просто в Умана вони виявились ну дуже необмеженими. Але якби в Катарана були саме хибні дзеркала, то Зізіка давно б їх розпізнав і зняв би з нього. Так щиро дякую, але це щось інше. Уман не здався. Оскільки, окрім як читати і розмірковувати під час уроків Порожнечі, він не збирався нічого робити, ну принаймні поки не закріпляться базові навички, то він вирішив розібратися в проблемі Катарана. Не те щоб Катаран сам того не робив, але інша точка зору це завжди корисно. Викривленні дзеркала, неусвідомлена розслабленість і знижена концентрація, магніт для дзеркал, дзеркальні сполохи і невловимі дефекти відбудування власних дзеркал. Нічого, що було б схоже і підходило до проблеми Катарана. Та взагалі, ті проблеми давно б визначили вчителі. Але чому в Катарана не виходить? Він дійсно не знає і йому не вдається дізнатись... Уман ламав голову і зрозумів, що то марно. Тоді він не витримав і віддзеркалив яблуко. І знов. І знов. Потім прислухався до відчуттів. Нічого такого, чого б він не зміг би пояснити. От як пояснити, що ти робиш, якщо ти сам не розумієш, як саме ти це робиш? Того разу він вилетів з Кімнати Порожнечі наче з палаючого будинку. Поступово і ця проблема пішла. А Вівін, Кік і навіть Нуллі стверджували, що деякі речі потрібно робити самому — ніхто не допоможе. І базові прийоми саме з цієї категорії. Іноді з часом приходить розуміння, як це вийшло, але у всіх виходить по-своєму. Нарешті Уман заспокоївся, і закинувши і Енциклопедію і експерименти, час від часу засинав в Порожнечі. Нічого особливого з ним в той час не ставалося. Ні дивних снів, ні нещасних випадків, але навіть йому в глибині душі було зрозуміло, що така легковажність довго тривати не зможе.

...Уман знов заснув в Кімнаті Порожнечі. І хоч на цей раз знов не було ніяких дивних снів чи небезпечних чи неочікуваних спрацювань магії в Порожнечі, він зрозумів що цей сон відрізняється. Сон був сном про Порожнечу. Йому снилася Порожнеча, не уроки, не побутові дурниці дивно перемішанні і перекручені, як це буває уві сні. Ні далекі рідні з їх далекими зараз проблемами і турботами, які вже не були його турботами. Йому снився сон про порожнечу. Що він висить в порожнечі і немає ні верху, ні долу, ні світла, та й темрява взагалі-то відносна, тому, що видно що там вже теж нічого немає. Він усвідомлював, що цей простір необмежено величезний, але тут же ж осмикував себе, що велике і маленьке лише порівнювальні поняття, а тут нічого не має, щоб порівнювати. Лише він сам. Але й себе порівняти нема з чим. Він спочатку відчув себе дуже маленьким, потім дуже великим, а потім ці відчуття почали чергуватися. У вухах стукав пульс і гула кров. І от на всю Порожнечу є тільки його пульс і от він вже сам стискається і росте наче величезне серце. Пом. Пом. ПОМ. І ось весь простір, що оточує, який він здатний усвідомити, але далеко не все, що тут є, стискається і зростає наче велетенське серце, наче його продовження. “Досить”- виникла в голові панічна думка. І вперше на таких уроках Уман відчув страх. І відкрив очі. Темрява. Він лежить на твердій поверхні. Подумки він повернув себе на початкову точку з світильниками і вони опинилися перед ним. “Мені треба повернутись” і його винесло в початкову кімнату з дзеркалами. Він вибіг і кинувся шукати Катарана, Вівіна чи хоча б Ясю. Він відчував, що не здатен і далі залишатись на самоті. В їдальні ще нікого не було, для вечері зарано. В дзеркальній бібліотеці був натовп народу і Уман зрозумів, що щоб когось з друзів знайти, треба буде добряче пошукати. Взагалі-то шукати по нескінченним однаковим кімнатам хоч когось, то доволі непросте завдання. Навіть якщо приблизно знаєш де і кого шукати. Всі кімнати бібліотеки являли собою одну й ту саму кімнату віддзеркалену нескінчену кількість разів, тільки книжки, що стояли на книжкових полицях в кожному відображенні були різними. Уман замислився, що може цікавити Катарана? Та звісно ж потрійне віддзеркалення. Хоча він уже і так перечитав по сто разів все що могли про те написати. Він розпитав професора Ратіля (а може одного у одного з його дзеркальних двійників, тому що віддзеркалити себе можна, але це просто безмежний рівень кваліфікації). Так от Уман спитав у Ратіля в яку сторону йому рухатись, і виявилось, що він має пройти не менше шістнадцяти відображеннь. Найнезручніше, що потрапити в сусідню кімнату можна було тільки виключно через систему справжніх дзеркал які висіли на стін. Нижній край тих дзеркал висів над підлогою на висоті в третину його зросту. Уман перелазив із кімнати в кімнату, буркотячи, чому їх не роблять від підлоги. В кожній віддзеркаленій кімнаті сиділи учні. Хтось писав домашні завдання, хтось ліниво перечитував цікаві книжки. Десь була сонна тиша, десь рівномірний робочий гул. Але ніде не було порожньо. Коли Уман нарешті дістався в кімнату, де сидів Катаран, і, як виявилось, Вівін, від його жаху не залишилось і сліду, чи навіть спогаду. Від порожнечі найкраще допомагає наповненість.