Глава 22

Уман не пам'ятав і не усвідомлював, як він вибралася з порожнечі в той раз. Йому здавалося, що хтось крізь темряву крикнув кишш, і він опинився в коридорі. Але хіба можна довіряти своїм відчуттям у такому стані? Наступного дня він прилип у порожнечі до Катарана. Але варто було відволіктися на мить і виявилося, що він знову один у порожнечі. Знову ті ж відчуття порожнечі зовні, але Уман усвідомив, що поки це почуття стало більш знайомим, воно перестало викликати в нього паніку. Він ліг у темряві і почав дихати тим самим способом, який колись випадково почув від тата Кіка. Порожнеча всередині все зростала і він гостро її усвідомлював, але тепер його охопив інтерес дослідника. Чому ж таке переживає тільки він, може він просто хворий? І ці дивні відчуття просто симптоми хвороби, яка загострюється в Порожнечі?. Він ставив питання Кіку і Салохії і Мізі і навіть Ладіні, але вони лише знизували плечима і радили йти до справжнього лікаря, а краще звернеться до вчителя. Уман був би й радий, але вчителі як на зле з'являлися на заняттях дедалі рідше, а його страх перед Порожнечею плавно танув, і незнайоме відчуття почало приносити навіть своєрідну радість. У реальному світі, знайшлася Нуллі. Але вона буда в тому жахливому стані, коли ти ніби і не хворий, але здоровим тебе назвати важко, і незрозуміло, що саме з тобою. Хлопці були присутні в лікарні коли вона передала всі знання про свою систему дзеркал Ратілю. Але той хитав головою і заявив, що така системка хоч дуже хитромудра, але досить нешкідлива, враховуючи стільки щитів, хоча звичайно недобре, що стільки народу відбилися в тому самому дзеркалі одночасно . Тоді Нуллі почала розбирати всі прийоми поспіль, які вона використала.Загалом у цьому не було потреби, тому, що дзеркала арени все це запам'ятали, але ні того, ні цього разу Ратіль нічого небезпечного не знайшов. Нуллі тепер зовсім не тренувалася, а зависала поруч зі Школою Часу, і була така сумна, що виявилася, мабуть, єдиною людиною до кого Уман не підійшов зі своїм питанням про Порожнечу. Тепер їхні прогулянки містом були набагато коротшими. Хоч вони й відвідували Арену, особливо розважатися потім не хотілося, а цілителі-учні поспішали відразу в міську лікарню або на свої пункти, де у них була практика.

Якось повертаючись до школи вже вчотирьох вони знову натрапили на Нуллі під Школою Часу. Загалом, очікувано. Вона звернулася до них, чи не підкажуть вони чого? Уман уважно подивився на Школу і на свій подив і жах побачив там двері. Двері! У будівлі де ні вікон, ні дверей ніхто ніколи не бачив. Він так і сказав Нуллі. Вона зажадала, щоб він її до тих дверей підвів. Всі хлопці підійшли, але судячи з усього, двері бачив тільки Уман. Вона була високою різьбленою з сотнями малюнків вирізаних на її кам'яній поверхні. Приблизно посередині один над одним розташувалися три кам'яні засуви на верхньому з них був напис: "Я є основою всього і завжди, хто я?" Уман передав ці слова Нуллі, вона хмикнула і відповіла "Порожнеча, або може вода, ну не час же”. Нічого не трапилося. Тоді Яся витягла з дзеркала склянку з водою і простягла Уману. Уман не став допитуватися, звідки вона у Ясі, практика показувала, що дівчинка регулярно носила з собою продуктовий склад і галантерейний магазин і ще Дея знає що. То чому б там не виявитися воді.Уман завмер зі склянкою в руці, не розуміючи, що з нею робити далі.

-Вилий на засув, - це Вівін, - ніхто крім тебе його все одно не бачить. Уман так і вчинив. Засув розтанув. Не тріснув, не розсипався на дрібні шматочки, а просто розтанув, як серпанок. На другому засові стали проступати літери і Уман нарешті зміг розібрати слова, в які вони склалися "Бачу тебе, але не бачу себе, хто я?"

-Та хто і що завгодно, - насупилася Нуллі, - теоретично дзеркало підійде, - власне, а чи може воно бачити?

-Так це ж загадка, - протягнув Вівін, - там все умовно.

Нуллі дістала з кишені маленьке дзеркало та простягла Уману. Уман знизавши плечима підняв його вище, щоб засув у ньому відбився. Нічого не сталося, він поклав дзеркало на засув, але без результатів.

-Ще ідеї будуть? - запитав він. Нуллі заперечливо похитала головою.

- Я думатиму, - нарешті сказала вона, - у мене сьогодні і так ривок більше ніж за останні кілька років.

Хлопці постояли ще деякий час і помчали до школи. Як не прикро, але загадку вони вирішити не могли, можна було б випросити у професора Ратіля, хоча б приблизно напрямок пошуків, але його двійники хоч і були дружелюбні і уважні, але на жаль загадок вирішувати не вміли і нічого суттєвішого за книжки з дитячими загадками запропонувати не могли. Втім хлопці перерили всі загадки до яких змогли добратися, попутньо почерпнувши купу інформації про дзеркальні чари. Що таке, наприклад, червоне висить на мотузочку і бодається. Відповідь: Дзеркальник потрапив у дзеркало з коровою та перемішався. А чому червоний і на мотузочку? Адже з коровою перемішався. Занадто незрозумілий вузькоспеціальний гумор. Може й з часовиками щось подібне?

Уман розмірковував над загадкою засуву Школи Часу навіть у Порожнечі. Але Нуллі мала рацію, підходило все. Бачу тебе, та не себе. Хтось не бачить себе. Невидимка. Потім його осяяло. Порожнеча. Бо її нема. Тільки незрозуміло як показати це засуву... Тим часом хлопці плавно наблизилися до дзеркаління води. Спершу їм прочитали довгу лекцію про те, що, вода є основою багатьох якщо не всіх речей на Деї і до її дзеркаління слід ставитися з особливою старанністю і старанням. Вівін крадькома запитав Ясю, звідки у тієї була вода для засуву, якщо дзеркалення води вони проходять тільки зараз. Яся знизавши плечима, заявила, що хоч і намагається заздалегідь віддзеркалити потрібну річ у своє дзеркальце, щоб потім скористатися відображенням, але цю склянку просто носила в кишені. Якоїсь миті на лекціях з'явився куратор Зізіка, трохи хворий і досить сильно сердитий, влаштував усім контроль засвоєного матеріалу і тренування навичок дзеркалки води. Клас завив і вголос міркував не краще було б куратору похворіти ще трохи, до кінця року, наприклад.