Глава 23

Катаран був у глибокій депресії. Знову випуск і він знову не здасть. І не втішиш тепер себе, що занадто маленький і виростиш - вийде. Він уже наздогнав усіх першогодок, йому так само дванадцять, як і їм.

Уман злився. Він почував себе тупим невдахою, генієм якому обрізали крила. Він чудово розумів, чому Зізика так вчинив, але умовити себе ставитися до нього добріше він не зміг. Катаран ставав усе нестерпнішим, і той час, який у Умана тепер виявився вільним, він вважав за краще проводити під школою часу разом у Нуллі. Вона була тепер у курсі, що його відсторонили від кімнати порожнечі і дивувалася, як взагалі можна було так вляпатися. Вона про подібне ніколи раніше не чула. Натомість вона здогадалася, як відкрити другий засов. Ідея була проста і справді показувала, що вони всі розмірковували в одному напрямку. Не бачить себе не тільки той, хто спочатку невидимий, але й той, хто добре сховався і не ворушиться, боячись бути виявленим, а ще той, хто просто на себе не дивиться. Нуллі попросила Умана промацати засув, раптом там є непомітний важіль, що відкриває всю систему. Уман слухняно почав перебирати пальцями найменші ділянки поверхні. Він сам не знав, що він зачепив, але засув розтанув. Коли він повідомив про це Нуллі, та високо підстрибнула виконавши танець перемоги універсальних дикунів, бо цивілізовані люди думають, що всі дикуни танцюють однаково. На засові, що залишилася, був напис: "Здогадайся сам, що зробити". Нуллі усміхнулася смакуючи:

-Нікуди ти від мене не подінешся, - сказала вона засову, - розгадаю і тебе.

У той день Уман повертався до школи наче на крилах. До почуття небувалого тріумфу приєдналося почуття, що неодмінно має статися щось хороше. Як не дивно, але почуття його не підвело. Якщо перші дні після усунення від порожнечі він злився і ходив загублений коридорами, то згодом став у вільний час займатися самостійно, істотно покращивши свої навички, щоправда, подалі від Катарана, який став дуже жовчним і пропускав кімнату порожнечі через раз. Але незабаром йому набридло і навички тренувати, а оскільки Нуллі пішла в глибокі роздуми, про те, про що саме часовики хочуть, щоб вона здогадалася, то і стирчати під Школою Часу було безглуздо. І він почав тинятися коридорами школи, тихими і порожніми, коли всі сиділи у Кімнаті Порожнечі. Довгі обвішані дзеркалами коридори продовжувалися в цих дзеркалах і тому здавались нескінченними. Було нестерпно нудно, зате, якщо ти не маєш звички шуміти, можна почути багато чого не призначене для твоїх вух. Якось Уман наскочив на спекотну суперечку куратора Зізики і старшого професора Ратіля. Та наскільки запеклу! І завжди спокійний Зізика і Професор Ратіль, такий добрий і м'який з усіма учнями, здавалося, ось-ось поб'ються. Уман завмер. Йому зовсім не хотілося видати себе. Хто там знає, які суперечки у вчителів, це не його справа втручатися у їхні тертя. Потім, прислухавшись до слів, зрозумів, що таки його. Сперечалися про нього. Ратіль вимагав, щоб Зізика допустив Умана в кімнату порожнечі, а якщо так боїться, то потрібно посилити за ним нагляд.Зізика заперечував, що старий дурень нічого не розуміє, а якщо хоче займатися з учнями, то нехай набирає власних, і не лізе не у свої справи. Назвати так Ратиля в обличчя, та Зізика схоже просто сказився! Зазвичай він трохи сонний, навіть байдужий і грубості собі не дозволяє. Навіть єхидних глузувань на адресу учнів, що запізнилися. Суперечка, мабуть, була не вперше, а з того, як вона розпалилася, можна було припустити, що незабаром хтось вилетить у сказі з якогось дзеркала і наскочить прямо на Умана. І хоч провини його в цьому не було, йому зовсім не подобалося, що доведеться від цього червоніти.

Тому Уман просто пірнув за щільну портьєру, що висіла на вікні, які зрідка траплялися в цьому коридорі. Вчасно, тому що через кілька хвилин суперечка стихла і коридором почулися стрімкі кроки, що затихи у міру того, як їх власник віддалявся від місця, де ховався Уман.

Уман ще трохи почекав і зістрибнув з вікна. І мало не отримав розрив серця. У дзеркальному коридорі стояв Зізика. От халепа, він ще й ходить безшумно.

- Ти це чув? - Схоже, що для куратора зовсім не було секретом, де Уман весь цей час ховався.

-Е, ну так.

-Теж засуджуєш мене?

-Ні. Я злюсь, так, але тепер менше ніж одразу, і визнаю, що якщо я справді потрапив у залежність, то так краще для мене.

-А я ось тепер не впевнений. Ратіль, звичайно, захоплений дурень, але в дзеркалах лазить у кілька разів довше, ніж я взагалі живу. Я справді не знав, що бувають такі, як ти.

-Як я.- не зовсім зрозуміло про що він, але про це точно треба дізнатися детальніше.

- Ти коли-небудь проходив повз Школу Хаосу?

-Так.

-Чи відчув щось?

-Ну так. Вони мене зачепили, якщо ви про це. Але я хочу спочатку закінчити дзеркалку, мені цікаво і хочу довести почате до логічного кінця

-Ратіль каже, що ти так залип у Порожнечі, бо не надто зав'язаний на реальність. І твоя залежність трохи інша, ніж у минулих наших невдалих студентів з тією ж проблемою. Сильним аргументом на цю користь є те, що ти не відключаєшся в Порожнечі. І я дійшов висновку, що є сенс спробувати укласти нам угоду з тобою.

-Угоду,- Уман судомно намагався уявити, у чому може полягати його угода із Зізікою.

- Я можу пустити тебе в порожнечу, скажімо так, на випробувальний термін, - Уман відчув внутрішнє захоплення, але постарався щоб це не можна було побачити по ньому, - якщо ти не відключишся і навчишся ігнорувати свій стан відключення, можливо, я дозволю тобі відвідувати Порожнечу знову.

-А що вимагається від мене?

-Як ти знаєш, у нас є ще один неуспішний учень. Якщо щодо тебе я вислуховую Ратиля лише цього року, то щодо нього вже четвертий рік.

-Катаран, - зрозумів Уман.

Куратор кивнув:

-Особисто я вважаю, що йому просто бракує мотивації завзято тренуватися. А Ратіль стверджує, що він залип. Загалом, на його думку, Катаран навпаки занадто зав'язаний на реальність. І десь у глибині душі впевнений, що не можна з якихось причин дзеркати їжу. Взагалі. Ти помітив, що в Порожнечі йому зовсім не подобається, хоча на уроках він перший майже у всьому і дуже любить нові прийоми?