Цілителька Книга 1,2

Цілителька Книга 1,2

 

 

 

 

 

 

Цілителька

Книга 1,2

 

 

Любов Писар

 

265с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Книга І. Феєрія дитинства

 

                            Заковані зайчики

 

    Софійка слабо пам’ятала той день, але в дитячій голівці таки щось збереглося. Вона, тоді десятирічна дівчинка, граючись на подвір’ї біля трояндової клумби, вколола пальчик. Колька забилася так глибоко, що ніяк не могла витягти її. Кинулась шукати маму, щоб допомогла зробити це безболісно але її ніде не було. Шукаючи, вбігла до кімнати і на порозі зупинилася. Там . крім тата й мами,  був дядько Іван, тітка Мотря, вуйна Параска і ще якась чужа бабуся, імені якої Софійка не знала. Вони сиділи біля ліжка прабаби Дарини.  Дівчинка уже звикла до того, що її прабаба лежала хвора, і не звертала на це ніякої уваги. Вона підбігла до мами, щоб попросити в неї допомоги, але мама пошепки сказала їй:

- Тихше, бабуся Дарина вмирає.

    Софійка уже знала, що означає вмерти, бо втратила собачку Тишка, -  він загинув через укус гадюки. А ще попав під колеса сусідського автомобіля мудрий кіт Соломон, якого любила вся сім’я, а до Софійки він навіть приходив у сни. Тому вона на мить забула про кольку в пальчику і, повернувшись до бабиного ліжка, сміливо підійшла і заглянула в бабусине обличчя. У цей час вона відчула, як шкарубка суха долоня хворої схопила її за руку і щось велике та страшне бухнуло  в очі. Дівчинка знепритомніла. Вже потім розповідали, як до неї кинулись батьки, як мама вхопила дитину на руки, а батько ніяк не міг відірвати цупких пальців старої від дитячої  руки. Коли нарешті це вдалося зробити, прабаба була вже мертвою. Очевидці тієї сцени твердили, що це недобрий знак.

    Прабаба Дарина була сільською ворожкою. До неї часто навідувалися люди з довколишніх сіл, навіть з міста приїжджали. Вона лікувала травами, вміла замовляти, виготовляла амулети, знімала порчу, ворожила на картах, бобах, пшениці, вміла читати лінії руки, добре знала людську психіку, і це не раз її виручало. Коли вона, маючи від роду 98 років, злягла, хотіла навчити когось з рідних свого ремесла, але бажаючих перейняти його не знайшлося.

    Три роки стара мучилась після того, як відняло ноги, і внучка, мати Софійки, доглядала її. Не раз вона розповідала, що прабаба розмовляла з кимсь вечорами або вночі.

    З переляку Софійка відлежала два тижні. Її мучила висока температура і  видіння. Воно накочувалось одне за одним, але дитина була ще мала, аби що-небудь зрозуміти.  Через деякий час стала на ноги, і життя ступило у звичну колію.

    Того ранку Софійка вибігла з хати з першими променями сонця, яке вже з’явилося з-за обрію і піднімалося по небу. Вона ще звечора наказала мамі розбудити її рано, щоб побачити, як соняшники в городі будуть зустрічати сонце і повернуть свої голівки до нього.

- Добре, - відразу погодилась мама і дотримала свого слова.

    На траві іскрилась прохолодна літня роса.

- Тузлику, ходи до мене, - покликала Софійка цуценятко, яке півроку тому  подарував їй дядько Юра. Тепер вирішила, що вдвох веселіше йти на грядки.

- Ну, чого тобі? - невдоволено забурчав собачка, потягуючись після ранкового сну.

- Ти що, розмовляєш? - здивувалася Софійка, схилившись до нього.

- Навчився, - махнув хвостиком песик, лизнувши їй руку.

- От і добре, - зраділа вона і побігла стежкою в сад. Тузлик кинувся за нею.

- Ох-ох-ох, - почувся стогін, і дівчинка, зупинившись, прислухалась.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше