Ціна довіри

Ревнощі

- Мені трохи шкода їх,  - зізналася дівчина, накриваючи чоловіка шматком легкої тканини.

- Чого саме? Пасм? Та грець із ними.

- Тобі личить, - сказала Сніжана, починаючи розчісувати гребінцем світле волосся.

- Батько так не думає. Ти знаєш його консервативність. Я ж не збираюся через подібну дрібницю сперечатися. Зроби мені сучасну стрижку та й буде.

Молода жінка кивнула, продовжуючи свою справу та крадькома розглядаючи коханого у дзеркалі перед яким він сидів. Раптом, схилилася та обхопила Стаса, обнімаючи та поклавши голову тому на плече.

- Сніжинко, чого ти? - тихо спитав молодий чоловік, перехоплюючи її руки.

- Скучила за тобою, - пошепки відповіла дівчина, у якої голос затремтів.

- Дурненька, ми ж тільки день не бачилися, - спробував заспокоїти її хлопець, але у самого у грудях стиснулося.

Та кивнула та вирівнялася. Почувся скрегіт ножиць, на укривало почали спадати золотисті пасма, які майстриня професійне зрізала.

- Отже, хто вона? - рішуче спитала Сніжана, не відволікаючись від справи.

- Ти про кого? - невинно спитав хлопець.

-  Сам знаєш.

- Давня знайома.

- Не обманюй.

- Приятелька.

- Припини негайно! - голос Сніжани вже почав набувати ноток роздратування.

- Колишня дівчина.

- Так би одразу!

Молодий багатій прекрасно знав, що даним зізнанням засмутить дружину. Вона прекрасно почула слово «дівчина» і не звернула увагу на ключове «колишня».

- Сніжинко, - почав Стас, - я з Танею, дійсно колись зустрічався. Але це було недовго. З самого початку відчував, що вона для мене не пара. Ти жила у моєму серці, тому для іншої там місця не знайшлося.

- Багато у тебе дівчат було до мене?

- Не рахував.

- Збився з переліку?

Стас закусив нижню губу, тому що знав, про що далі буде йтися. Ревнощі Сніжани могли викликати роздратування, якби у так моменти у голосі молодої білявки не звучав біль.

- Це не має значення. Сніжинко, поява Тані, не повинна тебе засмучувати. Хоча не приховаю, що у самого настрій зіпсувався. Краще б ми більше не зустрічалися.

- Ви спали? - раптом спитала Сніжана.

- Сніжано! Ти можеш мене просто постригти?

- Кажи негайно! Бо дожену суку та всаджу у неї ці самі ножиці.

- Ні. Не вийшло. Через мене. Я втік у самий відповідальний момент.

- Чому ж? Вона така красуня.

- Тому що я її не хотів. Начхати наскільки вона вродлива. Будь ласка, не лайся. Тобі не личить.

Дихання Сніжани вирівнялося, дівчина знову прийнялася за стрижку. Посвятивши цьому заняттю деякий час, рішуче промовила:

- Я не хочу, щоб Таня співпрацювала з вами. І тим більше знаходилася біля тебе.

- Я теж не хочу, - погодився Стас, - побалакаю з татом, скажу як є. Якщо угоду з моделлю можна припини так і зробимо.

- Даєш слово? - спитала Сніжана.

- Даю слово, - усміхнувся хлопець.

Дівчина схилилася до коханого, закинула голову хлопця назад. Вуста подружжя злилися, даруючи незабутні емоції та яскраві враження. За три роки шлюбу, вогонь пристрасті та шаленого кохання не згаснув ні на мить.

Через півгодини хлопець стояв із новим іміджем, очікуючи доки дружина забере речі та замкне салон. Разом вони вийшли на вулицю. На дворі чудовий весняний вечір, майже царювала темрява. У небі слабко поблискували зорі, Київ готувався до сну, щоб уранці, знову відчути активність жителів.

- Прогуляємося трохи? - спитала Сніжана.

Чоловік подивився на неї та турботливо відвів світле пасмо, милуючись вродливим личком коханої.

- Не втомилася, сонечко? Цілий день на ногах.

Сніжана обняла хлопця, ховаючи обличчя у нього на грудях. Стас почав гладити кохану по довгому, білявому волоссю, щоб втішити та дозволити відчути підтримку. Цій тендітній дівчинці лише двадцять два роки, а вона вже дружина і мати. Керує престижним салоном та ніколи не скаржиться на втому чи труднощі. Тільки перед Стасом показує себе справжню…

- Не засмучуйся, - тихо промовив чоловік, обережно відсторонивши від себе молоду дружину.

- Все гаразд, - тихо парувала та.

- Я бачу, Сніжано. Не потрібно мене обманювати, тому що все одно не вийде. Забудь про Таню. У неї справи з моїм батьком, от нехай між собою розбираються.

Сніжана кивнула. Молоді люди, узявшись за руки, трохи пройшлися. Через десять хвилин, стояли на невеликому містку, дивлячись на спокійну воду, де цвіло жовте латаття. На небі все зійшов повний місяць, навколо панувала тиша. Більш романтичної обстановки годі було уявити.

- Вона тобі дуже подобалася? - спитала Сніжана.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше