13. Вероніка

- Ліжко ми вже спробували, - каже хлопець і проводить повільно пальцями по моїй оголеній шкірі. – Залишається ще декілька ліжок, душ і кухня.

- Ти справді хочеш зайнятись сексом у кожній щілині цього будинку? – хихочу я.

- Звісно, а ти ні?

- Микола, ти ненаситний.

- Знаю, - брюнет починає мене лоскотати і цілувати.

- Ти повинен зустрітись з Аліною, - згадую я, хоча і не горю сильним бажанням, щоб він з нею бачився.

- Відправляєш мене уже до неї?

- Якщо ти хочеш мати уже готовий проект свого клубу, то так.

- Я хочу тебе, - із цими словами Микола притискає мене до себе сильно і не хоче пускати.

Я впиваюсь у його груди обличчям і насолоджуюсь цим моментом. Не кожен день, ми можемо ось так лежати в обіймах один одного.

- Микола, пора уже вставати.

- Ти завжди любиш зіпсувати таку насолоду.

Я піднімаюсь і накидаю на себе свій атласний білий халатик.

- Коли ти в цьому халаті, то я так хочу його з тебе зняти, - Микола спирається на лікоть і не зводить з мене проникливого погляду.

- Я іду в душ. Ти зі мною?

- І це я ненаситний? – запитується він і швидко намагається вилізти з ліжка, але плутається у ковдрі.

Я починаю сміятись, дивлячись на те, як він намагається побороти ковдру, через декілька секунд йому це таки вдається.

Ми заходимо у ванну кімнату і хлопець притискає мене до холодної стіни із голубої плитки.

- Зараз ми поставимо ще одну галочку у твоєму маленькому списку, - кажу я і обхоплюю його руками.

- У моєму списку ще багато пустих комірок для галочок, - він заносить мене у душову кабінку. 

Холодна вода охолоджує наші розігріті тіла.

- Микола, - трішки серйозніше кажу я, бо раптова думка в голові заставила задуматись.

- Що, крихітко? – важко промовляє хлопець і входить в мене.

Я видаю легенький стогін. І ця насолода, яку я зараз отримую відганяє ту думку якнайдальше, але я впевнена, що ще повернусь до неї.

Після цієї пристрасті, хлопець бере шампунь і намилює мені голову. Він знає, як я обожнюю, коли хтось миє мені голову.

- Я не спец в миті голови, - хихотить він.

- Ти продовжуй, - кажу я і відкидаю голову назад.

Повільно він змиває шампунь.

- Дякую, - обертаюсь і цілую його. – А тепер виходь, дальше я сама буду митись, - сміюсь я і виганяю його із душової.

- Але Вероніко, - Микола починає награно надувати губки.

- Іди уже до Аліни, - відганяю його.

Чую як сміється і виходить із ванни. Я уже спокійно закінчую приймати душ. Виходжу і чую кроки по будинку.

- Макар, - гукаю хлопчика.

- Ніко, а ти що тут робиш?

Я починаю сміятись від того, як цей малий поставив питання.

- Тепер я тут живу.

Макар з обіймами підбігає до мене.

- Іди вмивайся. Я приготую тобі сніданок. І будеш гратись, поки я розкладатиму свої речі.

Йому не потрібно повторяти декілька разів і впрошувати. Хлопчик радо слухає мене. Готую йому сніданок і повертаюсь до своєї кімнати, велика кількість нерозставлених речей зустрічає мене. Розумію, що перш, ніж взятись за прибирання цілого будинку, треба навести порядок у своїй кімнаті. Включаю музику і берусь розкладати речі. Проходить година і я замічаю, що гардеробна настільки велика, що я уже весь одяг в неї запхала, а у ній ще є вдосталь повного місця. Виключаю музику і прислухаюсь чи Микола ще є вдома чи уже пішов і чи з Макаром усе добре. Тишина, лише чую дзвінкий голос хлопчика, який грається.  Прибираю і паралельно слідкую за годиною. Вирішую почати прибирання із спальні Миколиних батьків. Велика і світла спальня завжди здавалась мені найкрасивішою кімнатою у цьому будинку. Із пилососом у руках іду у кінець кімнати, просуваюсь між комодом з дзеркалом, на якому стоять красиві дерев’яні шкатулки і починаю прибирати. Слідом за пилососом іде вологе прибирання, а там уже і витирання пилюки. Вологою ганчіркою проходжусь по поверхні поличок і акуратно витираю між шкатулками. Рукою случаймо зачіпаю одну шкатулку і вона паде на землю. Серце падає в п’ятки, коли вона відчиняється і з неї щось випадає. Я швидко присідаю і починаю прибирати усе. І у руки мені попадається білосніжна коробка на якій написано щось англійською. Беру у руки коробку і вона дуже нагадує якісь ліки. Синіми літерами виведено назву препарату «Asparaginase».

Дивно, для чого ховати ліки в такій красивій шкатулці, яка призначена для прикрас.

Я прокручую коробочку у руках, читаю і намагаюсь хоча б щось зрозуміти, але не виходить. Відчиняю акуратно коробку, щоб не пошкодити її і витягую прозору невеличку баночку із зеленим ковпачком. Проходжусь поглядом по баночці, але також, окрім назви, я більше нічого не можу зрозуміти.

Вирішую дальше уже нічого не шукати, а просто запихаю баночку в коробочку, а коробочку в шкатулку і ставлю на своє місце.

Повертаюсь до прибирання, але ця дивна назва препарату не йде мені з голови, а особливо мені цікаво – від чого ці ліки.

Увечері повертається Марія Ігорівна і Сергій Степанович.

- Як ви тут? – весело запитується жінка і чоловік допомагає зняти їй важку чорну шубу.

- Ми граємось, - відповідає Макар і обнімає батьків, після чого швидко піднімається назад у кімнату.

- Миколи ще немає? – запитується чоловік і сам роздягається.

- Ні.

- Дивно, він повинен уже був бути вдома.

- Можливо, затримався, - спокійно відповідаю я і починаю задумуватись.

З Миколою я не розмовляла від ранку, відправила його до Аліни. Його тато каже, що він повинен уже бути вдома, хіба, що він там з тою Аліною… і  хлопець казав, що вона хотіла від нього сексу.

Та ні, різко зупиняю себе. Микола би так не вчинив. Досить себе накручувати.

- Будете вечеряти? – пропоную я.

- Звісно, - відповідає Сергій Степанович.

- Я, напевне, піднімаюсь до себе, - каже втомлено Марія Ігорівна і повільно ступає сходами. – Щось втомилась дуже сильно, - жінка ловиться рукою за голову.