5. Вероніка

Я просинаюсь з самого ранку і одразу ж берусь за пошуки роботи. Лекції читаються онлайн через ноутбук. Я могла і не з’являтись на лекціях, але вирішила, поки в мене є можливість послухати і дізнатись якусь інформацію, то потрібно її використовувати. Хоча я навіть не намагаюсь зосередитись на них, бо у мене є важливіше завдання.

Я гортаю стрічку в Інстаграмі, Телеграмі, шукаю в Інтернеті і на інших сайтах де шукають якихось працівників.

Через декілька годин пошуків і не вдалих дзвінків я нарешті натрапляю на оголошення.

- Тільки, щоб взяли, - шепочу я в трубку із якої лунають довгі гудки.

- Ало, - підносить слухавку жінка.

- Доброго дня, я на рахунок роботи у вечірню зміну у квітковий магазин.

- У вас уже був досвід роботи?

- Ні, але я швидко вчусь і по професії я дизайнер.

- Можете прийти на стажування, яке триває два дні.

- А в який день прийти?

- Сьогодні, о сьомій годині.

- Добре, дуже вам дякую, - кладу слухавку і пищу від радості.

Ця розмова пройшла так швидко і так мало питань вона задала . І уже кличе на стажування. Напевне, їй дуже терміново потрібні якісь працівники.

Стажування це дуже добре. Потрібно буде показати свої найкращі якості за цих два дні. Головне, щоб взяли на роботу. Платять відносно нормально. 300 гривень в день плюс відсотки. Мене це влаштовує. Але я також роздумую над тим, щоб знайти іще одну роботу, яка буде з ранку до вечора. А з вечора і до ночі буде ця.

Я продовжую дальше шукати, але нічого більше не знаходжу. Майже усюди хочуть досвід або робота розрахована на чоловічу силу.

Я вирішую повернутись до лекцій і решту дня я спокійно уже навчаюсь.

Ближче до сьомого години я починаю одягатись у джинси із сірою кофтою і шкіряну чорну куртку. Усе це я доповнюю легеньким макіяж і розпускаю волосся. Воно у мене пряме , русе і довге по пояс. З волоссям у мене ніколи не буває проблем, воно завжди здорове і слухняне.  Взуваю чорні кросівки і іду на потрібне мені місце.

Квітковий магазин розміщений там де продаються усі найкращі квіти Івано-Франківська. Саме у цьому місці, тобто на вулиці Андрія Мельника, розміщені два ряди квіткових магазинів. Ї близько десяти у кожному. Конкуренція тут доволі велика, оскільки магазин біля магазину.

Два ряди перериває відстань приблизно у 50 метрів. Ця відстань слугує входом у  велику арку, яка  веде у меморіальний сквер. Це трохи моторошне місце. Пам’ятаю, як на першому курсі жила недалечко від цього скверу і кожного дня проходили попри нього тому, що це була скорочена дорога в університет. Спершу я не замічала яка велика кількість хрестів тут, і ще й в додачу на кожному хресті написане ім’я і прізвище якогось хлопця, якого уже немає в живих. Я бачила, що у цьому сквері зранку вигулюють собак, в обід – мами із маленькими дітьми, а вечері сп’янілі люди. У такі моменти стає страшно. Зазвичай, цим сквером, особливо коли стемніло, я не ходила сама. Але були випадки, коли треба було йти,  то я долала його із швидкою ходою, майже бігом.

Я підходжу до ряду магазинів і намагаюсь знайти вивіску «Florists».  Біля кожних дверей розкладений оберемок різних квітів, деякі магазини виставляються і вазони, які вони продають, щоб ще більше привернути увагу клієнтів. Я знаходжу потрібну мені вивіску, яка виконана писаним заокругленим шрифтом із акуратними дрібними малюнковими квітами по боках. Виглядає дуже мінімалістично і практично.

- Доброго дня, - вітаюсь я до дівчини,  яка сидить і щось гортає у телефоні.

Вона піднімає на мене не вдоволений погляд і її чорні брови піднімаються угору.

- Я на стажування, - кажу я.

- Чекай. Власниця зараз прийде, - відповідає вона і продовжує дальше дивитись у екран телефону.

Вигляд у неї не дуже задоволений. Чорне волосся зібране у хвіст, а її тіло у обтягнутому одязі розслаблено лежить на кріслі.

Їй і справді так зручно сидіти?

За цей час я оглядаюсь навкруги. Усе в квітах. На поличках квіти, на землі квіти, де-не-де видніються вази на продаж і подарункові пакети. У кутку стоїть один великий сірий іграшковий ведмедик. Він приблизно у мій ріст. Такого медведика я завжди хотіла. І навіть би зараз не відмовилась від нього. Також стоїть простий світлий дерев’яний стіл, за спиною дівчини. На ньому акуратно лежить гора різного кольорового паперу, а з боку – ножиці і скоч.

Тут витає дуже приємний і незвичайний аромат.  Це і не дивно, оскільки запахи різних квітів зібрались у один.

Загалом я люблю квіти, але звісно, що не всі. Це дуже приємно коли тобі дарують квіти, а ще приємніше, коли їх дарує та людина, яка тобі дуже подобається або ти у неї закоханий.

На жаль, у моєму житті траплялися випадки, коли мені дарували квіти ті хлопці, які не симпатизують. І я розуміла, що не буду із ними і приймати букет від них було дуже не комфортно.

- Це я з тобою розмовляла по телефоні? – заходить задихана дамочка із каре каштанового волосся.

- Я можу бути на сьогодні вільна? – запитується дівчина і байдуже дивиться на жінку у тоненькому кавовому кардигані.

- Так.

Дівчина встає і швидко покидає це маленьке приміщення.

- Не звертай на неї уваги. Вона моя племінниця і тому я її взяла, - відповідає жінка і ставить свою, немаленьку і нелегку на вигляд, сумочку сірого кольору на стіл.

- Я Марія Сергіївна.

- Вероніка.

- Ти студент?

- Так.

- Далеко живеш звідси? Просто вночі повертатись буде страшно, - одразу виявляє вона турботу і щось записує у своєму голубому блокноті.

- Ні. Десять хвилин йти, - трохи брешу я. Насправді мені йти двадцять, інколи і тридцять хвилин.

-  Це добре.

- Отже, у твою роботу входить: догляд за квітами і створення таких букетів, які бажають клієнти. Можеш також пропонувати їм і свої варіанти, але не сильно наполягай.  Ось, - вона дістає велику книжку з-під столу. – Тут усе пише про догляд за кожною рослиною і квіткою, яка є тут. Якщо що користуватись Інтернетом, думаю, ти вмієш.