Ціна за кохання

14. Микола

Я знову не можу спати , тому вирішую включити музику і слухати. Раптом засну. Сьогодні понеділок  і мені потрібно буде зустрітись із адміністратором клубу і ще раз переглянути фінанси. Можливо змінити цінник.

Мене мама ще вчора попередила, що сьогодні о 10:00 прийде дівчина на співбесіду. Я чув, як вони розмовляли і, як мама знайомила її з Макаром.

Я вирішив  не виходити з кімнати. Не дуже хотів зараз перетнутись із тією дівчиною, але якщо вона гарненька, то можна було б, але для цього потрібно було б вийти з кімнати.

Через декілька годин вхідні двері замикаються і я розумію, що швидше за все вона уже пішла.

Виходжу із кімнати і спускаюсь до мами.

- І як? – запитуюся і наливаю собі склянку води.

- Я її прийняла на роботу.

- Так швидко? А ти не хотіла розглянути інші кандидатури? – дивує вона мене.

- Відчуття підказало мені, що це саме та дівчина. Вона добре поладнала з Макаром. Це вона купила фрукти, - каже мама, коли замічає, як я тягнусь за бананом.

- Підлизатись хотіла.

- Не думаю. Вона справді хороша. І їй потрібні гроші. Вона сирота, має молодшого брата. І паралельно ще працює на одній роботі.

Мама мені це все розказує, ніби мені цікаво. Мені шкода, що вона сирота, але, що є те є. Цього не поміняти.

- Мамо, ти занадто добра, - кажу я.

Її радують мої слова і вони широко усміхається.

- Повинні ж бути у цьому світі ще добрі люди.

- А я що, поганий?

- Та ні. Ти хороший, просто хочеш видаватись поганим, - каже мама і я кривлюсь на її відповідь.

- Це не правда. Я не дуже хороша людина і ти це знаєш.

- Як хочеш, так і думай, але для мене ти завжди найкращий.

- А вона красива? – запитуюсь і відлуплюю шматок банана. Хочу перевести тему.

- Симпатична дівчинка. Але, навіть, не думай.

- Та я ні про що не думаю, - жую банан.

- Я знаю тебе. Ця дівчина буде в нас працювати і ти не будеш її спокушати, - наказує мама.

- Ніхто не виключає варіанту, що вона буде мене спокушати, - піднімаю брови вгору.

- Повір, вона не буде тебе спокушати.

- Ти так добре розбираєшся в людях?

- Так.

- А вона хоч смачно готує?

- Ще не пробувала, але думаю, що так.

- Ну завтра перевіримо. Нехай приготує борщ і вареники, - починаю сміятись я.

- Ти ж не їж борщу.

- Я знаю. Але нехай приготує, можливо, її борщ мені сподобається, або я більше не відкрию свої красиві очі.

Мама закочує очі і дістає листок із ручкою і складає список, що потрібно буде приготувати.

- Завтра зранку купиш продукти.

- Ні.

- Чому?

- Бо в мене немає машини і прав, щоб  виконати це завдання. Нехай наш любий татусь купляє продукти, - проціджую крізь зуби.

- Добре, - мама одразу засмучується.

Розумію, що їй важко дивитись на те в яких я з татом стосунках, але в цьому винен не тільки я, але й він. Його не було біля мене, коли він був мені так потрібен.

- То що ти там написала?

- Не будеш знати. Завтра попробуєш, - мама ховає список собі у карман.

Я піднімаюсь на верх і лягаю на ліжко. Чомусь сьогодні не хочу виходити з дому, тому вирішую обговорити усі питання по телефоні і так набагато важче, ніж в живу. Але нехай сьогодні уже буде так. А у четвер я вже зустрінусь із своїм адміністратором.

***

Ці безсонні ночі уже мені надоїдають. Коли я уже нормально посплю? Можливо мені треба напитись до відключки, щоб нормально поспати? Якщо так, то я готовий це зробити.

Я виходжу із кімнати і замічаю, що мама уже із ідеальним зібраним волоссям у гульку і легеньким макіяжем. Макар уже готовий їхати у садочок, тато одягається у чорне пальто.

- Макар, тебе забере Ніка, - каже мама і защіпає йому курточку.

- То її звати Ніка? – наливаю в чашку гарячу каву.

Мама киває. Цілує в щічку Макара і у губи тата.

- До вечора, любимі.

Я давно не бачив маму такою енергійною, як сьогоднішній ранок. Вона піднімається у кімнату і за декілька хвилин виходить у чорних класичних штанах і білій  сорочці, у руках тримає лакову сумку.

- Ти вже на роботу? – запитуюсь і відкушую круасан із шоколадом.

- Так. Тільки почекаю на Ніку. Все їй розкажу і піду.  Не заважай їй виконувати свою роботу, - вкотре наголошує мама і щось шукає у своїй сумочці.  – Блін, забула папери.

Мама саме піднімається по сходах, як хтось стукає у двері.

- Микола, відкрий. Це Ніка.

Я закочую очі і неохоче відходжу до дверей.

За то я зможу оглянути дівчину, до того, як вона почне виконувати свою роботу.

Я дивлюсь на свій одяг перед тим, як відкрити двері. Чорні спортивні штани і така ж майка. Ніби не погано.

Я відкриваю двері і не вірю своїм очам.  На мене дивляться великі карі очі, які я бачив. Я не можу повірити, що це справді ті очі. Я не вірив, що вони існують.

Я відриваю погляд від очей цієї дівчини і оглядаю її повністю. Мене охоплює шок. Сіре пальто, чорні джинси і довге русяве волосся.

- Що ти тут робиш? – запитуюсь я, коли нарешті розумію хто ця дівчина, яка зараз стоїть переді мною.

- Ем, - розгублюється дівчина. – Це що ти тут робиш?

- Я тут живу, - сміюсь я.

- А я тут працюю. Пропусти, - Вероніка намагається пройти вперед, а я заступаю їй шлях своєю рукою, яку спер на двері. Хочу ще раз глянути у її очі. Це не можуть бути її очі.

- Ніка! – кричить моя мама. – Доброго ранку. Заходи. Микола пропусти її, - я опускаю руку і дозволяю їй пройти. – Це мій старший син – Микола.

- Ми уже знайомі, - відповідаю я.

- Справді? – дивується мама.

- Так. Вона працює у квітковому, в якому я завжди купляю квіти, - проходжу у коридор.

-  Ти купуєш квіти? – дивується мама.

- Так, мамо, - трохи сердито відповідаю.

- Ходи зі мною. Я ще дещо тобі розповім. Він не буде тобі заважати, - каже мама і веде її на кухню, подальше від мене і кидає на мене погляд, у якому просить хоча б раз  показати себе хорошим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше