"Неймовірно важлива коробка"

— У центрі сьогодні після обіду передають дощ, під вечір підніметься сильний вітер, тому не бажано виходити на вулицю без вагомих причин, — повідомив добрий жіночий голос із динаміка автомобіля. 
Отже, обійдуся без вечірки. Можу запросити пару друзів до себе, сказати, щоб вони взяли щось випити. 
Але зараз я не дуже хотів про це думати. Тому що, чим більше я буду уявляти як все пройде, тим більше в реальному житті все буде інакше. Щось на кшталт очікування проти реальності. Я часто розчаровувся через це. Але зараз до біса. 
Прогноз погоди змінився музикою, і я почав підспівувати Маріо. Я обожнював цей день. 

Так як мені й було сказано, я спочатку поїхав відвозити ту неймовірно важливу коробку. Мабуть комусь, не будемо тикати пальцями кому, гарно відвалили грошей за швидку доставку. Я знав, що мені не будуть платити зверху, бо вже було, як мінімум, двічі переплачено. Люди думають, що якщо вони заплатили одному, то ця сума може ділитися ще й на кур'єра. Але як показує життя, мені ніхто надбавки не давав. 
Погода ставала все гірше та гірше, тож я глянув якесь кафе поблизу на разі непередбаченої ситуації. Честно признатися, я хотів, щоб трапилась непередбачена ситуація, тому що поки я заносив всі пакунки до багажника, трохи промерз, і не відмовився би зараз від гарячого чаю. Але навколо того будинку не було ні одного заклада, де я міг би зупинитися. Та що казати, там взагалі НІЯКОГО заклада не було. Де-не-де на карті я бачив будинки. Скоріш за все частні. Тож я добавив трохи газу, щоб швидше довезти неймовірно важливу коробку. Давайте будемо звати її тепер так. Це додає трохи якогось драматизму до всього того, що відбувається. А потім у планах у мене було забратися звідти геть, ближче до центра міста. Дорога було рівною, а навколо стояли вже майже голі дерева. Хм, і як їм тільки не соромно? Це був поганий жарт, але я посміхнувся, бо покажіть мене людину, яка не посміхається, навіть якщо вони видали з себе просто жахливу гумореску. Тим не менш. Я вже був майже біля місця призначення, як пішов дощ. Спочатку дрібний, але, коли я почав паркуватися біля двохповерхового будинку, грянув рясний. Собака. Не міг зачекати, пока я віддам "неймовірно важливу коробку", а потім уже лупити? До чорта, це було риторичне питання. Я все одно не мав бажання тут залишатися, тому відчинив двері, потім -- багажник, а звідти дістав СКАРБ(неймовірно важливу коробку) і взяв курс до дверей будинку у досить швидкому темпі. Тому що коробка є коробкою, і має властивість розмокати. У той час як ноги вже повністю були мокрі, що не передбачало гарних новин, але я наразі нічого не міг вдіяти. Ще раз глянув на двері будинку, потім -- подзвонив. Звідки я тільки міг знати хто був по ту сторону дверей і як сильно ця людина змогла змінити моє життя. Але про це трохи пізніше...