На дирижаблі

Іноді я просто в шоці від того,

яка дурня приходить мені в голову

Прокинулася Нора аж десь під обід в жахливому гуморі. Той пройдисвіт у каптурі так і не прийшов, а вона ж уже налаштувалася на те, що випитає в нього, звідки він знає, хто вона насправді. А він не прийшов!

Коли дівчина таки зволила розліпити повіки, то сонце вже було високо і пекло нещадно, що не додало їй гумору.

«Ненавиджу таку спеку! Краще б вже гроза була!»

- Доброго ранку,.. панно, - іронічний голос її сусіда, який вона вже майже зненавиділа.

Нора його проігнорила. Зібрала речі, в які перевдягнеться в Джековій кімнаті і вийшла, навіть не глянувши на блондина. А варто було б, тоді вона могла б помітити нехорошу посмішку на його устах і бути готовою до проблем.

Поснідавши в гордій самотності (і куди Джек з Лі поділися?! І Таї щось ніде не видно!), вона вийшла на палубу і безстрашно всілася на перило з лівого краю палуби, звісивши ноги вниз, де було нескінченне море дерев. Тоді її настрій трішечки покращився, любила вона екстрим. Але скоро прийшов кайфолом…

- Я так бачу, панно, що ви абсолютно не знайомі з таким словом, як "безпека", правильно?

Голос пролунав так близько і несподівано, що Нора мимоволі смикнулася, забувши, що взагалі-то знаходиться за волосинку від смерті. І вона впала б з дирижабля, якби цей блондинчик її не перехопив за талію. Тепер вони були приблизно в такому становищі: вона, ні жива ні мертва, зависла метрах в ста над землею, і він, самовдоволений та іронічний, підтримує її, ніби вона була легшою від пір'їнки.

- Поверни мене назад, - прохрипіла Нора. Її голос кудись дівся від жаху, що скував її.

- Гм, навіть не знаю, - з іронією сказав він їй на вухо, - маю велику спокусу... - багатозначна пауза, - провчити вас, панно.

- Вчать батьки, а ти, драконе, поверни мене на дирижабль! – пискнула дівчина. Вона вже перейшла на "ти" від переляку.

- А що ж мені за це буде? - вкрадливо запитав цей… нехороший… дракон.

- Чого ти від мене хочеш?!

- По-перше, ніколи не ігноруй мене, - холодно. - А по-друге, зозулько, будеш винна мені послугу, - сказав він вкрадливо, і Нора могла заприсягтися, що зараз у нього на обличчі сяяла чарівна акуляча посмішка.

- Яку послугу? - з острахом запитала Нора. Обережність – наше все!

«Ну і де цей Джек, коли він так потрібен?!» - панікував Песиміст.

«Ми мусимо погодись на його умови, а то хто знає, що там у цього хлопця в голові коїться, - зауважив Реаліст. – Краще не ризикувати».

«Все буде добре… Вдох, видох… Все буде гаразд», - шепотіла пополотніла Оптимістка.

- Я ще не вигадав, - майже промуркотів він. - То як?

Він трохи підкинув Нору в своїх руках, показуючи, що легко може її відпустити.

- Гаразд! - скрикнула перелякана дівчина.

- Як же легко, виявляється, вас налякати, панно, - задоволено сказав він, ставлячи її на палубу і обтрушуючи невидимі пилинки з її плечей, - навіть попри всі Ваші напускні войовничість та впевненість.

Нора силкувалася зрозуміти, навіщо він це все зробив, але не могла. Цей вчинок здавався їй абсолютно нелогічним. Не може ж усе бути через те, що вона його зранку проігнорила! Чи… може?

- Що вам від мене потрібно, пане? - голос не тремтів і звучав упевнено, що вже добре.

- Всього лише... - пауза, він нахилився до неї з якоюсь дивною усмішкою, від якої в Нори мурашки спиною пробігли, - послуга.

- Ви огидні, - і вона розвернулась та пішла в каюту Джека, аби розповісти йому все, що тут сталося. За її спиною пролунав тихий сміх, який видався їй таким мелодійним, що вона аж кулаки стиснула, аби не зупинитися і не послухати його ще бодай мить. Але Нора таки мстиво крикнула, не обертаючись: - Ідіть Ви до пекла… пане!

«Божевільний! Неможливий! Гидкий! Підступний! Непередбачуваний! Саркастичний! Лицемірний!..» - і далі за списком. Це так емоційно характеризувала дракона Оптимістка.

***

- Ні, ну, ти уявляєш! Він мені погрожував! - ходила кімнатою зла-презла Нора.

- Ти впевнена? - запитав у неї Джек.

Нора подивилася на нього, як на ідіота.

- Ой, ні, Джек, знаєш, я, мабуть, помилилась і не так точно витлумачила залякування! А те, що він мене ледь з дирижабля не скинув - то мені, мабуть, привиділося, - саркастично мовила Нора.

Лі сидів тихо і в очах його читалося якесь розуміння і трохи навіть співчуття.

- Ти щось знаєш? - накинулася Нора на червоноволосого дракона.

- Ні, з чого ти взяла? - на Нору дивилися очі невинного янгола.

«Може, здалося?» - спитала Оптимістка.

Песиміст з Реалістом перезирнулися і похитали головами.

Нора продовжила розповідати хлопцям, який той блондин жахливий, але, не добившись аніякісінького розуміння своєї проблеми, вона обізвала Лі та Джека бездушними і пішла шукати моральної підтримки у Таї.