Далі й далі в ліс

Втеча

Все, що мене не вбило, сильно про це пошкодує,

бо зараз моя черга.

 

Елеанора пронизливо скрикнула i, вiдсахнувшись вiд вiкна, стрiлою помчала в напрямку лiсу, не озираючись. Вона до смертi боялася, що за нею будуть гнатися i, на превеликий жаль, не помилилась у своїх припущеннях. За спиною дiвчина почула вигуки, якi однозначно були спрямованi на те, щоб її зупинити, але мали дiаметрально протилежний ефект. Вона лише ще бiльше перелякалася i, вiдчувши себе трохи спокiйнiше та впевненiше, щойно домчала до перших дерев Таємничого лiсу, рванула з новою наснагою. Але щойно страх i панiка вiдступили на заднiй план, наперед вийшла пекуча ненависть до цих двох за її спиною, яка повнiстю замiнила рештки переляку.

Нора трохи збавила темп i прислухалась. З-за її спини долинали лайка, вигуки, тупiт нiг, трiск зламаних гiлок пiд чиїмись важкими та незграбними ногами i знову лайка. Вона презирливо посмiхнулась i зробила висновок: цi двоє громил абсолютно не вмiють пересуватися лiсом, тим паче гiрським. Дiвчина гидливо скривилась, коли їхнi перекошенi та червонi вiд злостi пики опинилися в її полi зору. Вона зi зневагою подумала, що цi два громили своїм шумом швидше за все порозганяли усi рештки дичини зi здоровим глуздом щонайменше на кiлометр радiусом. Он, навiть пташки не спiвають.

Вона розвернулась i знову побiгла, не надто швидко, щоб переслiдувачi не дуже вiдстали, бо в неї був план. План не просто втечi, а помсти. Полягав вiн у тому, щоб заманити переслiдувачiв якомога далi в лiс, в ту його частину, де водилося найбiльше хижих тварин, а самiй безшелесно i швидко зникнути нiким не помiченою. I нехай самi знаходять вихiд з обiдньої тарiлки для хижакiв. За себе дiвчина не хвилювалася, надто вже часто вона там бувала. Та вона в лiсах почувалася набагато краще, анiж серед iнших iстот, спокiйно знаходячи потрiбний шлях! На щастя, її переслiдувачi не були магами, бо вже давно вистрелили б в неї паралiзуючим або зв'язуючим закляттям, тож нi їй, нi тваринам нiчого не загрожувало.

Через двi години беззупинного бiгу непролазними хащами Нора зрозумiла, що переслiдувачi аж надто вiдстали, i зробила вигляд, що падає. Убивцi побiгли вдвiчi швидше, вирiшивши, що маленька заминка з її боку допоможе їм нарештi спiймати бажану здобич. Але (яка прикрiсть!) «жертва падiння» спокiйнiсiнько пiднялася, обернулася, не забувши надати обличчю вкрай переляканий вираз, побачила, що захеканi, злi i втомленi пiсля їхньої пробiжки чоловiки з помiдорним кольором облич вже в кiлькох метрах вiд неї. Тодi вона, подумки зловтiшаючись, легким, невимушеним та стрiмким бiгом попрямувала до центру лiсу, в самi хащi.

Нора вже не раз i не двiчi подумки подякувала Елiзi за те, що вона ще з дитинства вселила в її серце любов до цього таємничого, загадкового, але такого любого i рiдного лiсу.

За згадки про найдорожчу в її життi людину, яка зараз лежить з кинджалом в серцi у своїй власнiй кухнi, на очi навернулися сльози, але дiвчина заборонила собi плакати, бо знала, що якщо прольє хоч сльозинку, зупинитися вже не зможе, i iстерика затягнеться щонайменше на решту доби, а Норi зараз конче потрiбен ясний розум.

«Та й взагалi, зiр затуманиться, болiтиме голова, i я не буду здатна нормально мислити, - сердито подумала Нора. – А подумати, проаналiзувати i правильно оцiнити ситуацiю менi зараз життєво необхiдно… А похникати i пожалiти себе зможу й потiм, коли буду в безпецi. А ще оплакати Елiзу…»

Як не дивно, але цi думки трохи додали дiвчинi сил.

«Отже, що ми маємо? – гарячково почала думати Елеанора. – По-перше, шукають зниклу принцессу Вiчного Лiсу. Тi люди, чи хто вони там, думають, що це я, принаймнi за зовнiшнiстю та вiком. А шукають її дуже небезпечнi люди. Вбивцi… Але хiба мало п'ятнадцятирiчних рудоволосих дiвчаток живе в свiтi? Чому саме я?! – на це питання в неї не знайшлося вiдповiдi. – По-друге, мене не збираються вбивати вiдразу (хоч щось радує!), бо вже давно пiдстрелили б з луку, а так бiгають за мною, нiби за звiриною на полюваннi, шкура якої занадто цiнна щоб її псувати, - це порiвняння ще бiльше розлютило її. – I по-третє, вони вбили Елiзу… Лiз! Iстоту, яка стала для мене цiлим свiтом, а вони цей свiт знищили, зруйнували одним змахом озброєної кинджалом руки!»

Раптом їй дуже захотiлося плюнути на план та легкi бурмотiння дрiмаючого iнстинкту самозбереження i повбивати їх. Бажання це було настiльки сильним, що їй стало байдуже на те, що вона лише п'ятнадцятирiчна тендiтної статури дiвчина, а вони мускулистi, високi i сильнi чоловiки, озброєнi до зубiв, лише виснаженi трохи їхньою невеличкою пробiжкою, але це не дасть їй i найменшого шансу перемогти. Зараз для неї всi розумнi аргументи були, як горохом об стiнку. Хотiлося повернутися до них обличчям i повидряпувати їм очi, уподiбнившись дикiй рисi, але, вочевидь, здорового глузду в нiй було бiльше, нiж раптового шаленства, тож вона запхнула жорстокi фантазiї кудись вглиб свiдомостi i продовжила наполегливо бiгти, дедалi бiльше дивуючись власним нерозсудливостi та iмпульсивностi, якi були їй абсолютно невластивi. Скоро її план помсти здiйсниться!

Нора повернула рудоволосу голiвку в бiк переслiдувачiв, але не побачила їх. Проте, це було неважливо, бо вона все ще чула їхнiй галас.

Дiвчина зупинилась i сперлась на стовбур дерева, роблячи вкрай втомлений вигляд i торкнулася рукою грудей, нiби переводячи подих.

«Нагорода за найкращу жiночу роль дiстається… Дiстається… Неперевершенiй Елеанорi Iскрi!» - гордо оголосив оптимiст.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше