Гiдра та наслiдки

Я прийму тебе таким, який ти є.

(с) Морг  

- Тiкайте, чого сидите?! – кричав, аж вуха закладало, Вел.

- Швидко! – додав засапаний Джек.

- Що таке? – запитала, Нора, схопившись з мiсця одночасно з Таєю.

- Гiдра, - видихнули хлопцi в один голос.

У Нори очi полiзли на лоба. Вона просто скам'янiла з жаху. Тая ж була бiльш холоднокровною i запитала з надiєю:

- Не вогнедишна?

Хлопцi нагородили дiвчат похмурими поглядами в стилi «навiть не питай», i їхня надiя на життя стрiмко впала. З шоку компанію вивело лише ревiння чудовиська. Нора подумки вiдвiсила собi запотиличника i наказала своїм тараканчикам вижити, незважаючи нi на що. Схоже, голос вогнедишної гiдри скинув зацiпенiння i з решти. Хлопцi, як справжнi лицарi, взяли iнiцiативу в свої руки i потягнули дiвчат в протилежний вiд небезпеки бiк.

Чисто теоретично, чи є шанс у чотирьох соплякiв, лише двоє з яких сяк-так вмiють магiчити, втекти вiд юркої ящiрки-переростка з сьома головами, яка просто зносить усе на своєму шляху? Реалiст цього разу підтримував Песимiста i пiдказував Норi, що така перспектива їм чотирьом не свiтить, тож вона гарячково шукала вихiд. Єдине, до чого вона додумалась – роздiлитися. Гiдра ж одна i в будь-якому випадку поженеться за кимось одним, а решта залишиться живою. I Нора егоїстично сподiвалася, що не вона буде обiдом для потвори, а залишиться серед живих. Так, так, всi iстоти – егоїсти, без винятку.

- Треба роздiлитися! – вигукнула вона.

Вел, який тримав її за руку, здається, зрозумiв хiд її думок, кивнув i вiдпустив дiвчину. Та зрозумiла натяк i рiзко змiнила вектор руху на дев'яносто градусiв, через що її злегка занесло на поворотi i вона ледь не врiзалась в дерево. Але все ж зберегла рiвновагу та рванула з усiх нiг подалi вiд монстра, подумки молячись усiм богам, щоб гiдра передумала снiдати i лишила їх в спокої.

I, як ви гадаєте, за ким погналася вогнедишна тварюка? Хто там у нас найбiльш «везучий»? Правильно, Нора! Нi, щоб, як нормальний монстр, гнатися за тим, за ким легше, тобто не затримуватись на поворотi, а мчати вперед i напролом за хлопцями, так ця тричi клята гiдра знесла дерево, бо законiв iнерцiї ще нiхто не вiдмiняв, i погналася за Норою!

«От же шрис! – подумки лаялась Нора. Вона б робила це вголос, але боялась збити дихання. – Ну i що тепер робити?!»

Так, риторичнi питання – наше все.

Норi вiдчайдушно хотiлося жити, страх перед смертю застлав їй очi i затуманив розум, серце скаженно билося у неї в грудях, нiби в клiтцi. Вона дiяла чисто на iнстинктах здобичi, бiгла з усiх нiг, не розбираючи дороги, аж доки не опинилася на березi гiрської рiчки. Спершу дівчина збиралася забiгти в неї i переплисти на iнший берег. В цьому випадку гiдра б її облишила, бо цi вогнедишнi тварюки бояться води. Але за мить перед тим, як дiвчина забiгла у воду, до неї нарештi достукався Реалiст, спокiйний у будь-якiй ситуацiї.

«Тут є два варiнти: ти якщо не потонеш, то розiб'єшся об пороги. А, нi, є ще третiй – судома, хоча тут ти теж потонеш, тож…»

«Замовкни! – рявкнула Оптимiстка. Песимiст з Реалiстом шоковано на неї глянули, але та лише продовжувала шипiти. – Значить так, бiжиш вниз за течiєю i не падаєш! I лише спробуй попастися!»

Нора вже й не дивувалася iграм своєї свiдомостi i просто послухала Оптимiстку, вирiшивши сприймати її як свою жагу до життя та надiю. Вона рванула лiворуч, i саме вчасно, гiдра вже показалася на березi, переможно заревiвши, коли побачила Нору.

«Не дочекаєшся! – подумала злорадно Нора. – Не я буду, якщо попадуся!»

Нора бiгла з усiх нiг, а гiдра, зараза така, й не думала вiдставати. Здавалося, що чудовисько лише забавлялося зi здобиччю, як кiшка з мишкою. То наближається впритул, так, що Нора чула клацання зубiв тварюки просто над своєю головою, то вiдстає, даючи дiвчинi надiю на поятунок.

…Нора бiгла вже чисто з впертостi, кепського характеру та принциповостi, якi допомогли їй у цiй ситуацiї. Вона не знала, скiльки вже годин триває переслiдування. Вона просто змушувала себе рухатися, минаючи безлiч перешкод, таких як: поваленi дерева, великi каменi та багато чого iншого. Дівчина знала лише, що бiжить дуже й дуже довго, i вижимала з себе останнi сили, задихаючись.

…Через деякий час, коли Нора почала сповiльнюватись, вона вирiшила, що нiзащо не дасть себе зжерти, а кинеться в рiчку, якщо вже зовсiм не зможе бiгти. На щастя, вона саме мчала над урвищем, метрів чотири висотою, на днi якого текла та ж рiчка. Якщо що, то просто стрибне рибкою вниз. Стати русалкою краще, нiж завершити свої днi в зубах чудовиська.

…Настав момент, коли Нора зрозумiла, що не зможе бiльше з себе нiчого вичавити. М'язи пекли вогнем, а в легенi хто нiби саламандру (вогняна ящірка, хранителька вогнища*) кинув. Вона рiзко повернула вправо i красиво стрибнула вниз, за її спиною лише зуби тварюки клацнули. Це було реально страшно. Нора боляче вдарилась об поверхню води i почала тонути. Але жага до життя перемогла страх i втому. Елеанорi дуже сильно хотiлось вижити, але навколо була лише вода, яка несла її невiдомо-куди, бiльш того, Нора не знала, де поверхня. Дiвчина вiдчула, як свiдомiсть залишає її. Їй здалося, що вона зараз помре. Але перед тим, як знепритомнiти, вона вiдчула, як чиїсь крижанi руки виштовхують її на поверхню та пiдтримують, аби Нора не пiшла пiд воду, а ще допомагають оминати пiдводне камiння. Хоча, мабуть, це їй лише здалося, бо вже за мить Елеанора Iскра нiчого не чула i не бачила, а свiдомiсть кудись втекла, помахавши їй ручкою на прощання.