Далі й далі в ліс

I знову гостi!

Коли я не висплюсь, в мене пiдвищується рiвень ненавистi в кровi.

 

- Жива! – шепотів хтось.

- А якою їй ще бути?

- Угу, цю заразу треба ще постаратися вбити… Гей! Не штурхайся, я, мiж iншим, чисту правду сказав!

Нора привiдкрила одне око i знову мiцно його заплющила. Ну от чого цi троє за нею поперлися?! I головне – як вони її знайшли?

- Давай вставай, Норо, не прикидайся, ми знаємо, що ти вже не спиш, занадто голосно й сердито сопиш, як на сплячу, - почала Тая будити подругу.

Елеанора рiзко сiла в лiжку. Дарма вона це зробила. Ой, дарма! Свiтла думка про те, що не варто було так несподівано підійматися, прийша в її руду голiвоньку лише пiсля того, як дiвчина зустрiлась чолом з головою одного з тих необережних самогубців, що наважилися її збудити о четвертiй ранку (час вона дiзналась, вихопивши поглядом вежу з годинником навпроти).

«Стоп… О котрiй?! От же шрис!»

- Та ви, я так бачу, безсмертнi, - прохрипiла Нора з лiжка, потираючи лоба.

«Так, голова у нас мiцна,» - зраділа Оптимістка.

«Може, це компенсація за те, що її мізками обділи?» - припустив Песиміст.

- Було б непогано, - серйозно погодився Вел, розтираючи лоба. Мабуть, це вона з ним стукнулась. Нора з підозрою дивилась на хлопця, вiдчуваючи, що зараз він якусь капость ляпне, щоб помститися. I таки ляпнув, розплившись в дошкульнiй посмiшечцi: - Лише безсмертний може провести з тобою час i не вбитися вже через кiлька хвилин. Хоча, з твоїми талантами, гадаю, і безсмертя не врятує…

«Може, в нього подушкою кинути? – дівчина з жалем подивилася на пласку і стару подушку. – Та нi, менi вона самiй потрiбна, та й шкода бiдолашну.»

- Замовкни, - сонно буркнула Нора, повертаючись обличчям до стiни i, гм, спиною до своїх раннiх гостей. – А в iдеалi непогано було б тобi онiмiти. Може хоч так менше людей дiставатимеш… Але на таке чудо я й не сподiваюся.

Нора чекала на випад у вiдповiдь, але його все не було. Невже її мрiя таки здiйснилася i цей гад повзучий замовкнув? Нарештi!

- Цього разу вона тебе зробила, друже, - почувся веселий голос Джека, а у вiдповiдь почулося розлючене сопiння, кроки й гучний гуркiт зачинених дверей.

«I де його манери?.. Так, люблю я риторичнi запитання.»

«Ну, чому вiдразу риторичнi? У нього ж немає манер? Немає,» - подав голос логiчний Реалiст.

«Може, ще з'являться?» – Оптимiстка як завжди повна надiї.

«Манери з'являться, - пiдтвердив Песимiст, а коли всi на нього здивовано подивилися, зловiсно закiнчив свою думку: - Знайомство наше, схоже, продовжується, тож час у нас є. Увiб'ємо.»

Нора вже знову почала засинати пiд тиху розмову Таї з Джеком, плюнувши з високої вежi на всiх i вся, як сталося щось несподiване i вкрай неприємне, принаймнi для Нори. Дiвчина насторожилась, щойно почула, як вiдчинилися дверi, а значить у кiмнату зайшов Вел, бо хто ще, крiм цих трьох нахаб мiг припхатися до мирно сплячого перевертня та розбудити його о четвертiй ранку?! Те, що в кiмнатi зараз знаходиться ображений нею хлопець, досить сильно напружило дiвчину. А коли кроки завмерли бiля її лiжка i почувся тихий, навiть для Нориних вух, плескiт води, вона рiзко перекотилася i впала на пiдлогу. Дуже вчасно, бо вже через частку секунди з вiдра полилася вода. Саме на те мiсце, де вона щойно лежала! Нора швиденько, наскiльки дозволяла їй ковдра, вiдповзла вiд свого мокрого чотириного друга (це я про лiжко).

- Два-нуль на користь Нори, - прокоментував Джек, а Нора, сховавшись за спиною Таї, яка здавалася тут найнадiйнiшою, показала Велу язика.

- Язик, як лопата, город можна копати, - дошкульно прокоментував її дiї Вел.

- Якщо в мене язик – лопата, то в тебе – помело, меле щось та й меле, - огризнулась дiвчина.

Темноволосик поскрипiв зубками, посопiв, поклацав кiсточками пальцiв, подумки убив Нору кiльканадцять разiв поспiль i, злегка заспокоївшись, запитав рiвним голосом:

- Як ти врятувалася?

Нора вирiшила, що достатньо вже повикаблучувалась, i вирiшила розповiсти все, як було. Так, для рiзноманiття.

- Спочатку я тiкала лiсом, а потiм вздовж рiчки. Я впевнена, що та тварюка зi мною просто гралася, бо наприкiнцi я була геть знесилена й ледве волочила ноги, з'їсти мене для неї було, як раз вогнем плюнути, але вона не стала цього робити. Коли я зрозумiла, що бiльше бiгти просто несила, я завернула до рiчки i пiрнула вниз.

Тая перелякано подивилась на Нору, нiби та враз воскресла, та шоковано прикрила долонею рота.

- Якби це справдi було так, ми б знайшли твiй труп десь на берегах мавчиного озера. В тiй рiчцi занадто багато порогiв, - заперечив блiдий Джек.

- Може, ти все-таки даси менi договорити? – Джек кивнув. – Дякую… Так от, опинившись в рiчцi, я вiдключилась, а прокинулась уже в якiйсь печерi…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше