ДІАЛОГ ДЕВ'ЯТИЙ

Двері у кімнату з саркофагом відчинилися, солдати з автоматами хутко вишикувалися біля стіни, навпроти викопного створіння, один навіть тримав напоготові вогнемет, мабуть, про всяк випадок, якщо, чи коли, кулі знову не допоможуть. Мумія уважно дивився на озброєних солдат у повному обладунку: в бронежилетах, касках, із закритими обличчями, у затемнених окулярах. Почухав спантеличено собі потилицю, розкуйовдив вузол волосся. Хотів було підійти, подивитися вогнемет, але солдати підняли автомати, почали нервово дихати. Апсу посміхнувся, підняв руки, мовляв здаюся і відійшов. Напевне вирішив не зачіпати і без того наляканих вояків.

За солдатами прийшли два кремезних працівники лабораторії. Під халатами медперсоналу випирали стволи пістолетів і окреслювались бронежилети, а на ногах важкі армійські черевики.

За медпрацівниками увійшов Удав.  Мумія подивився на нього вже як на улюблену іграшку, дещо навіть зрадів, і відразу запитав відверто насміхаючись:

- З психіатричної лікарні санітарів виписали? 

Удав стримав усмішку, намагаючись не зважати на підковирки Апсу.

Санітари притягли крісло на колесах із шкіряними ременями на підлокітниках і на підніжці.

- Це ви даремно, - Апсу зробив крок назад, - я у нього не сяду.

Один з санітар, певно суворо діючи за інструкцією, повільно підійшов до перевернутого саркофагу і поклав на його чорну блискучу поверхню по-армійському акуратно складені білі лікарняні штани і сорочку з капюшоном. Увінчав все це лікарняною маскою для обличчя, теж білою, повернувся до крісла.

- Пропоную переодягнутися, - Удав вказав на білий одяг.

Кларк обережно зайшов до кімнати, завмер біля дверей. Він відчував, що Мумія сердиться. Але поки цілком себе стримує.

Апсу безсоромно скинув з себе напівзотлілий, побитий кулями одяг.

- Сховався за саркофагом? - тихо бубонів Кларк, розглядаючи сорочку Мумії кинуту на підлогу, - Авжеж…  Наш лінгвіст, мабуть, зовсім сліпий.

Поки Апсу перевдягався, люди відвернулися:

- Ще й скромні. А ви, Кларк? Так я пам'ятаю, ви лікар. Перед вами душу оголюють, що вже говорити про тіло.

Удав не відвертався як інші, стояв склавши руки на грудях терпляче чекаючи поки Апсу повільно одягнув на себе одяг піддослідного. запитав:

- Я сподіваюся, ви будете поводитись добре?

- Якщо ви не будете мене примушувати сідати у це крісло, - оголосив свою вимогу Мумія. Одягнув капюшон, з посмішкою приміряв маску, розтягнувши її тонкими пальцями.

- Але це необхідно, -  переконував вперте створіння Удав.

- Кому? - поцікавився Апсу.

- Протокол безпеки, - запевнив містер Смітт, вираз обличчя у нього був аж надто серйозним наче протокол то найголовніше чого потрібно було дотримуватись.

- Чиєї? - посміхнувся Апсу.

Кларк відчув, що Мумія заспокоївся, і навіть доброзичливо налаштований. Він грався. Усілякі протоколи, правила, закони для такого як він існували, аби їх порушувати. А ось Удав - дещо роздратований. Хоча ні, начальник відділу Артефактів навіть собі б не зізнався що Апсу викликає у нього багато протилежних почуттів, від заздрості до захвату.

- Загальної, - відповів Удав і розвів руками, - в межах ярусу досліджень артефактів.

- Тоді не може бути ніяких протоколів, я перший артефакт, який ожив, - знизав плечима Мумія. Уважно подивися на крісло, і воно розсипалося на складові. Там була руда, пил якихось сумішей, органіки, і все це купкою лежало на підлозі, - Проблема вирішена, - самовдоволено посміхнувся Апсу  розглядаючи речовини з яких було зроблено крісло.

Солдатики, як по команді, налаштувалися стріляти, хоч і не могли збагнути, що, власне, сталося. Мумія подивився на автомати і попередив:

- З автоматами буде те саме, що і з кріслом. А вогнемет? Вогнемет залишу, корисна штукенція.

Удав намагався тримати себе в руках, Кларк стримувався не сміятись вголос. Санітари, здивовані перетворенням крісла у купу сміття, були схожі на двох няньок над дитиною, яка після веселої прогулянки висипає з сумки на дорогоцінний перський килим зібраних в лісі жаб і павуків.