ДІАЛОГ ОДИНАДЦЯТИЙ

– Нам важливо вивчити ДНК цієї, – вчений–француз не наважився назвати піддослідного людиною, використав інше слово, – істоти.

Удав з усмішкою глянув на Апсу. Очікуючи що той сам дасть відповідь на запитання вченого. Апсу якийсь час зважував, яку інформацію земна людина сприйме, а яку войовничо заперечить.

Вчений теж чекав відповіді, хоча тепер він тримався подалі, боявся, що навіть доторкнувшись до Мумії обпечеться.

Кларк сів у крісло біля одного з робочих столів. Знав що відчувають люди у приміщенні, Чув, як у думках Мумія зважує відповідь для вчених. І як вирішує сказати правду. От тільки Удава ніяк не міг почути.

– У мене немає дезоксирибонуклеїнової кислоти, – повідомив Апсу, і легка посмішка надала чарівної наївності його юному, надзвичайно гарному обличчю.

Вчений–француз ошелешено дивився на Мумію, із сумнівом – може він щось не те почув? Спантеличений висловив припущення:

– Але тоді ви штучно створений організм.

– Це ДНК – штучно створена молекула, – заперечив Апсу.

– Але ДНК – основа всього, носій спадкової інформації, завдяки їй наш організм функціонує, завдяки їй людство розмножується... – вчений–француз із запалом пояснював нерозумному створінню з доісторичних часів основи генетики.

Колеги вченого–француза, ошелешено дивилися на доісторичну Мумію, який використав слово – молекула.

До лабораторії прийшов Олрой. Думав, думав і зрозумів, що для вченого важливі факти, а факти здобуваються завдяки спостереженню і експериментам. Лінгвіст сів у друге крісло з іншого боку столу ближче до виходу, де стояли два солдата.

– Завдяки ДНК ваше життя аж надто коротке, воно навіть не компенсує піріод росту ваших організмів. В старієте, як тільки ваш організм припиняє рости. А розмноження людства відбувається стихійно, – відповів Апсу, і мить подумавши додав, – ДНК – це а зброя масового ураження. Вона захоплює усе що росте і живе, послаблює тіло і розум. Завдяки їй люди легко піддаються навіюванню, схильні до хвороб, особливо тих які запрограмовані у самій молекулі, ви називаєте це спадковістю. На Землі дуже швидко змінюються покоління, губиться дорогоцінний досвід здобутий у житті… – Мумія з досадою навіть почав жестикулювати, та вирішив не продовжувати своє пояснення махнув рукою, – Ви до того звикли. А тим хто вами керує вигідно, що ви такі.

– Нами керує? – перепитав Удав, – Ви про наш уряд?

– Я про тих, хто керує Сонячною системою. Вони не уряд, вони окупанти. Люди їм не так давно, якщо вірити пліткам які розповсюджуються у космосі, програли війну. Тепер, щоб протистояння не повторювалася, загарбники приховують свою присутність, і керують маріонетками, обраним шляхом вашого демократичного голосування, – Апсу з усмішкою подивився на Удава, – Містер Смітт, не робіть таке майстерно–артистично–здивоване обличчя, вам частково доступна ця інформація.

Мумія сидів на операційному столі, підібгавши ноги, і як ніколи нагадував нахабне самовпевнене хлопчисько. Удав підійшов впритул до викопного створіння, поклав поруч з тонкою рукою пачку сигарет, запальничку і тихо сказав:

– Краще говоріть про ДНК, це хоча б схоже на жарти.

– Добре, – несподівано слухняно відповів Апсу, і дістав сигарету з пачки, запитавши у лінгвіста, – професоре, ви ж палите, чи є різниця, у цій великій кімнаті з хорошою вентиляцією одна цигарка димить чи дві.

– Дякую вам, незрозуміле створіння, – лінгвіст навіть усміхнувся, – мене влаштовує офіційне місце для паління на верхньому ярусі. І взагалі я планую покинути цю дурну звичку.

– Як бажаєте, – доброзичливо усміхнувся Апсу, і запитав французькою у вченого–француза, – ще будуть питання про вторинну молекулу?

– І як без ДНК зберігається генетична інформація?

– Спадкова, – виправив Апсу, – є рибонуклеїнова кислота – РНК, а ще білок. І, найважливіше, свідомість жінки, яка носить у собі дитину і чоловіка який дитину зачав.

– Маячня, – відповів учений, збираючи непотрібні і зіпсовані інструменти, – і до чого тут свідомість жінки? Ви неосвічена древня істота. Що ви взагалі можете знати про генетику? – Подивися на Удава наче той завість цікавої іграшки підсунув йому камінці і глину, – Вибач Бене, я продовжу дослідження завтра, – і вийшов з лабораторії.

Кларк підвівся, хотів було непомітно втекти, але містер Смітт його зупинив:

– Містер Пречет, ваш обов'язок відвести досліджуваного у його кімнату, і не відмовте йому у компанії товариша по чарці.

– Слухаюсь. Можна виконувати? – У військовій манері відповів психолог, чим насмішив солдат–охоронців.

Мумія зіскочив з операційного столу і навіть капюшон і маску вдягнув, ховаючи свою голову і обличчя, як того вимагав Удав,

– Супроводіть мене у мої апартаменти, пане Пречет, – насміхався на офіціозом мумія.

Солдати знову розсміялися. Удав вийшов, буркотів щось про цирк та клоунів. Олрой пішов за Кларком, Апсу і охоронцями, які оточили Мумію і психолога щільним кільцем. Лінгвісту було цікаво чим уся ця маячня закінчиться.