Розділ 8

 Емма стояла біля надгробної плити, шепочучи слова кохання. Це був її звичний обідній ритуал, і змінювати його вона не прагнула.

 – Ти готова? – Даміан повстав перед дівчину нізвідки, налякавши її.

 – Готова? До чого? – розгублено запитала Емма.

 Однак, чоловік не відповів, а лише махнув рукою руку і на надгробку з'явилося ім'я Емми. Вона озирнулася з острахом, відкривши рота. Дівчина хотіла закричати, але власні слова застрягли в горлі. Еммі не залишалося нічого іншого, як споглядати власні похорони.

 Тепер, вже її рідні та близькі оплакували втрату. Серед них було багато родичів та знайомих дівчини. Поруч з її колегами по роботі, стояв й Лео, тримаючи в правій руці одну червону троянду. Побачивши його щось шпигнуло в груди, й дівчина важко видихнула.

 – Заради нього, я не став би робити те, що зробила ти! – У Даміана залишалось не багато часу і він в будь-який спосіб намагався відговорити дівчину від дурниць.

 – Заради щастя коханого, я готова на все! – відповіла Емма. – Впевнена, що і він зробив би те ж саме для мене!

 – Яка ж ти наївна, Еммо! Не все те золото, що блищить, моя дорога.

 – Що? – здивовано запитала вона.  

 – Нічого. Коли-небудь ти зрозумієш мене.

 Даміан вхопив дівчину за руку і розвернувши до себе обличчям, обійняв. Вдихаючи аромат парфумів, янгол втрачав рівновагу. Його зіниці розширились, а серце шалено калатало, прагнучи вистрибнути з грудей. Губи Емми були так близько, що не піддатись спокусі було неможливим.

 Вона нічого не встигла зробити чи усвідомити, як його губи накрили її уста в пристрасному поцілунку. Язик ніжно на вправно проник в рот дівчини, пробуючи її на смак. І вона була досить таки смачна. Від невідомих раніше емоцій Даміана розривало на куски. Він божеволів і радів одночасно.

  Емма тремтіла в обіймах незнайомця та шаленіла від м'якості його губ. Дивне бажання, що виникло ще при першій їхній зустрічі, проникло в кожен куточок душі дівчини. Вона несміливо відповіла на поцілунок. І чомусь, на якусь мить, це здалось їй правильним вчинком.

 Поцілунок тримав вічність, якої здавалося, було обом мало. Розум Емми запротестував, коли Даміан розірвав обійми та випустив з них дівчину.

 Емма дивилася на незнайомця затуманеним й наляканим поглядом. Вона не знала чого боялася більше: того, що це черговий кошмар чи жорстока реальність.

 Дівчина моргнула, збираючись з думками та силами.

 – Слова будуть зайвими, Еммо. – засмучено мовив янгол, відвівши погляд. – Ходімо, тобі час рятувати свого Лео.

 Даміан вхопив Емму за руку і потягнув за собою.

 – Тримайся міцніше. – велів він, йдучи у невідомість.

 Яскраве світло автомобільних фар засліпило дівчину, дезорієнтувавши її. Емма скрикнула і вмить втратила свідомість. Дівчина ще довго блукала коридорами долі, поки телефонний дзвінок не розбудив її.

 – Молодий чоловіче, пацієнтці потрібен спокій. Вимкніть, будь-ласка телефон. – незнайомий голос звучав строго.

 Емма відкрила очі. Світло було різким і це завдавало їй фізичного болю. Дівчина моргнула, аби краще бачити. В кріслі, навпроти її ліжка, сидів Леонардо. Хлопець посміхнувся, зустрівшись поглядом з нею.

 – Привіт. Як ти? – Він підійшов і сів поруч.

 – Все болить. – Емма спробувала підійнятись, але різкий біль змусив її покинути цю затію.

 – Розумію. Не кожен день тебе збивають на пішоходному переході.

 – Я потрапила в ДТП? – останні спогади дівчини не в'язалися зі словами коханого.

 – Ну так. Якийсь божевільний таксист тебе збив, й навіть не зупинився. Тебе врятувала одна літня пара, викликавши швидку.

 – Я нічого не пам'ятаю... – Емма зніяковіло мовила, торкнувшись рукою своїх губ. Вона все ще пам'ятала той поцілунок.

 «Чи може їй шось наснилось?»

 – Ти добряче вдарилась головою, Емм. Не дивно, що забула той вечір.

 – І довго я тут?

 – Вже з місяць.

 – Довгенько. – шепотіла дівчина.

 – Угу. – Лео пожав плечима. – Та я радий, що ти прокинулась. А то я відчував себе покидьком, що кинув тебе в той день. Думав, що ти сама кинулась під колеса авто.

 Слова різали, ранили, шматували.

 – Та потім я поговорив зі свідками, і вони стверджують, що винен водій. Та й той хлопець, що тебе врятував, не став би рятувати самогубцю.

 Серце завмерло. Охололо. Сльози виступили на очах і Емма заплакала, закривши обличчя рукою.

 – Вибач, не хотів тебе засмутити ще більше. – Лео погладив її волосся. – Добре, залишу тебе. Не буду муляти очі, Емм. І вибач, що так довго обманював тебе.

 Емма не стала утримувати хлопця, розуміючи, що всі її кошмари справдилися, як і перестороги незнайомця.

 – Еммо, доню! – В палату ввійшла Вікторія і кинулась обіймати доньку. – Все буде добре, обіцяю. Я завжди буду поруч. – Вона гладила волосся Емми, поки та хлюпала носом.