Дар

Розділ 6

— Дівчинко моя! — прогриміло в повітрі. Від його голосу тремтіла земля. — Ти потрібна мені! Ти потрібна людству!

Гектор уже близько, він вислідив Доріана, він скоро знайде мене. В гущавині біля озера я зупинилась, впала на траву та заплакала. Ще після смерті мами я розучилась плакати, адже, коли на тобі лежить відповідальність за маленьку сестричку, не можна дозволити собі бути слабкою. Але після усіх подій пережитих сьогодні, сльози лились самі. Те, що стримувалось цілих десять років вирвалось назовні, і його вже не спинити. Потік сліз лився моїми щоками, змивав бруд, кров від подряпин та зцілював самі подряпини. Моє тіло загартовувалось, ставало безсмертним та міцним, наче броня, але душа залишалась вразливою.

Вкотре за сьогодні я в передчутті смерті, але зараз найважче прийняти це. Заради того, щоб я жила ризикнув Доріан. Я навіть не знала чи живий він, адже більше не чула його. Я не можу померти. Принаймні, не зараз. Я зобов’язана поквитатись за батьків, за усіх людей, що згубили Акеа, за Доріана. Якби ж тільки знати, як убити наділених Даром.

Коли мої сльози перестали литись, я сіла та почала думати як розправитись з Верховним. Щось неодноразово підказував мені голос розуму, але я все ніяк не могла вхопити швидку думку.

Здавалось ось-ось, і я все зрозумію, все розгадаю, але несподівано хвиля різнобарвних емоцій накрила мене. Я відчула страх, бажання захистити, ненависть, біль утрати. Але все це здавалось таким дивним, ніби чужі почуття огортали мене. Одночасно я почула чиїсь тихі голоси. Вони наближались, і я зачаїлась. Двоє швидко крокували до озера. Моє серце почало колотитись, а почуття, що охопили мене, сильнішати.

— Тут хтось є... — промовив знайомий голос, і дві постаті зупинились.

Всидіти я більше не могла, підскочивши на ноги, я побігла до них. Хотілось кричати, але я не ризикнула.

Чоловік став у бойову стійку, закриваючи собою дівчинку. В його руках блиснули леза кинджалів. Похапцем зняла капюшон, відкриваючи своє обличчя. Бальт аж рота відкрив від здивування. Кинджали знайшли своє місце у складках плаща, а Іві боязко виглядала із-за широкої спини лікаря. Ми підбігли одна до одної та міцно-міцно обійнялись.

— Чому ви тут?

— Через кілька годин після твого ув'язнення, вони повернулись за Іві. Нам довелось тікати, — шепотів Бальт, поки сестричка плакала в моїх обіймах. — Ти чула голос, що лунав відусюди? Вони шукають її.

— Це шукають мене, —  відповіла, зарившись обличчям у чорняве волосся сестри.

— Я боялась, — прошепотіла Іві, схлипуючи, — я боялась, що ти померла.

— Ні, я жива, я буду вічно жити! Я маю в серці те, що не вмирає!

Після цих слів, Бальт торкнувся мого підборіддя та повернув обличчям до себе.

— Твої очі... Ти сота... — в його погляді читалось здивування та страх. —  Пророцтво збудеться, і ми вже ніколи не переможемо Акеа.

— Мірандо! — загриміло зі сторони лісу. — Я йду за тобою.

— Верховний. Він знайшов мене. Вам потрібно тікати, я не хочу, щоб через мене постраждали ви.

— Верховний? Він вийшов зі своєї Оселі вперше за сто років. Його потрібно вбити! — зашипів Бальт, і мене огорнула страшенна лють.

Борючись з невластивим мені почуттям, я намагалась вмовити Бальта забрати Іві та тікати. Але чоловік наче не чув мене. Усе його тіло було напружене, а очі палали. Бальт зав’язав своє сиве волосся у хвіст, оголюючи шию, на якій красувалось тату з двох букв «ПБ» — Падіння богів. Отже, його лють я відчувала. Він один з інсургентів, що роками полюють на Акеа.

Почувся сильний гамір, і з лісу вийшли безсмертні. Їх очолював Гектор. Побачивши, як Верховний тягне на мотузці ледь притомного Доріана, мені здалось, що моє серце знову розірвалось.

— Міро, дівчинко, — почав він солодко, — тобі не оминути пророцтва. Ти — новостворена безсмертна. Ти одна із сотні. Ти та, хто врятує світ.

— Ти думаєш не про світ, а тільки про своє нікчемне існування! — випалила я, не бажаючи мовчати чи плазувати перед псевдо богом. Я захищатимусь і захищатиму своїх близьких. — Навіть і не мрій, що я принесу себе в жертву заради такої погані, як ти.

— Тоді цей зрадник помре, — він різко рвонув повідець. Доріан не втримався на ногах — впав. Двоє прибічників Гектора підняли його та поставили на коліна перед Верховним. — Я залишу тебе в живих, якщо ти змусиш дівку скоритись мені, —  голос Верховного звучав так, щоб його чули усі.

— Мене не лякає смерть. Але помираючи, я заберу тебе з собою, —  з цими слова Доріан підскочив та направив ніж, що ховав у взутті, до горла Гектора. Ще міліметр і лезо торкнулося б шиї, але Верховний вправно перехопив руку Доріана, скрутив її та зі словами: «Твоя непокора карається смертю», встромив ніж у скроню радника. Я почула тихе «трісь». Гектор витяг зброю, показово витер об плече Доріана та штовхнув його обм’якле тіло. Воно упало нерухомо долі.

— Ніііі… —  закричала я, відчуваючи як лють Бальта стає моєю власною.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше