44. Чому бути – тому не оминути

Моє перебування на «Війні магів» виявилося болючішим, ніж я думала. Бути учасником не легше, ніж редактором цього шоу. Виснажливі довгі докладні інтерв'ю після складних, а часом безглуздих випробувань, які часто затягувалися на цілий день, вимотували найбільше. Випробування виявилися єдиною розвагою, але стресовою. Ти сидиш і чекаєш своєї черги, ізольований від усіх, і просто не знаєш, куди себе подіти.

Перші завдання я пройшла не дуже вдало. Усі вони були розраховані на обмежений час. Зібратися і правильно поставити питання картам було досить складно, коли на тебе витріщається з десяток людей з камерами, диктофонами та мікрофонами, що нависають над головою. Мені вдавалося таки сказати хоча б щось. Спочатку потрібно було визначити, хто з п'яти людей був судимий. Я встигла зробити розклади лише на трьох і все про них розповісти. Потім час вийшов, і до судимого я просто не дійшла, проваливши випробування. Мене врятувало те, що я чимало фактів розповіла про переглянутих людей. Владислав та Аделаїда впоралися найкраще. Самовдоволений Влад прокурсував повз мене в коридорі готелю, ведучи під ручку якусь дівчину до себе в номер. Я аж скривилася від побаченого і швидко забігла до себе. Невже підчепив когось із редакторок шоу?

Вилетіти за підсумками випробування на першому тижні мала Жанна або Серджіо з вороном. Його птах ніяк не хотів сідати на плече «судимого», в результаті напаскудив прямісінько на камеру і весь час поривався відлетіти геть. Жанна грала в «угадайку», кілька разів змінюючи своє рішення, і в результаті таки прогадала, обравши не ту людину. Але талант влаштовувати скандали на знімальному майданчику давав їй перевагу і, швидше за все, саме з цієї причини (а не тому, що Серджіо був слабший за неї) вона залишилася в шоу.

Випробування, пов'язані з розслідуванням злочинів та інших загадкових справ, мені давалися добре. Тут я відчувала себе у своїй тарілці й вільно говорила за допомогою карт все, що бачила. Після випробування я вперше перетнулася з Михайлом на знімальному майданчику. Я, розтяпа, облилася кавою, а попереду ще чекала зйомка з підбиттям підсумків. Поки я розглядала пляму, що невпинною плямою розтікалася по білосніжній дизайнерській блузці, він підскочив до мене з аптечкою, яку, мабуть, попросив у когось із редакторів.

— Дозвольте, я вам допоможу, — люб'язно запропонував він, ставлячи валізку з ліками на підвіконня.

— Думаю, житиму, — пожартувала я, дивлячись на нього здивовано. «Напевно, він вирішив, що я обпеклася», — спало на думку.

Він усміхнувся, і не звернувши уваги на мій жарт, вийняв з аптечки нашатир і перекис водню. Я і рота роззявити не встигла, як він дістав з кишені піджака ідеально напрасовану хустку і, змочуючи її по черзі обома рідинами, став відтирати пляму. Вже за хвилину блузка була чистою, хоч і мокрою.

— Оце так! Та ви чарівник! — я з подякою подивилася на нього, махаючи краєм мокрої блузи.

– Що ви! Я не чарівник, я тільки вчуся, — усміхнувся він. – Я хімік за освітою.

— Та невже? А екстрасенсориці де навчалися? Чи це природний дар?

—  Так сталося, що і перше, і друге. Коли загинула моя дружина, я зазнав сильного потрясіння. У результаті став помічати, що багато речей я бачу і відчуваю особливо яскраво. 

— Співчуваю вам.

– Це було десять років тому, – кивнув він. – Я став цікавитись екстрасенсорикою, читав літературу, спілкувався з деякими вчителями, і ось я тут. А ви, Ярославо? Де навчалися картам Таро? – поцікавився він у відповідь.

- Я, як і ви, самоука, — ухилилася від відповіді. – Життя навчило.

Він розуміюче кивнув.