Даринчин Армагеддон

Глава 13. Ясіни

****
Вразливе серце ще зовсім юної та наївної Даринки не було розбито Деном, таким дорослим зовні та водночас ображеним малим хлопчиком в душі.

Хлопця з дитинства зачіпало те, що у Сашка, його старшого брата, були цікавіші іграшки, розумніші друзі, він подобався усім дівчатам, котрих вибирав Ден. 

Менший Ясін виріс дуже злою і хитрою людиною. Вся сім'я намагалась виховати Дениса, навіть Саша вернувся до школи вчителем, щоб брат нічого не чудив. І він не чудив. У всякому разі так здавалось на перший погляд. Насправді ж Ден частенько тікав з дому, щоб провести час зі своїми дорослими друзями, головним захопленням котрих були далеко не дитячі забавки, іноді навіть доходило до легких наркотиків та крадіжок. І скільки зчинялось скандалів та сварок в сім'ї Ясіних через молодшого сина! Уже й не підрахувати. Ніхто б і здогадатись не міг, що така хороша та щаслива сім'я майже щодень лається через те, що Денис, добрий і привітний хлопець для всіх, насправді хуліган та малолітній злочинець. Один лиш друг його з дитинства, Даня, знав про темну сторону життя Ясіних. І приймав її. Бо вірив у те, що Ден виправиться.

Проте Ясін ніяк не хотів поводитись пристойно, все частіше він приходив додому в нетверезому стані. Бувало, що після школи не вертався додому аж до наступного дня. Батьки не спали ночами. Мама плакала тихенько, батько сидів у кабінеті та вдавав, ніби працює, заповнює якісь журнали чи документи. А Саша просто лежав у своїй кімнаті й дивився на стелю, роздумуючи, що ж вони зробили не так? Чому такий милий Дениска перетворився у хулігана Дена, котрому нічого не значить обізвати батьків і послати якнайдалі? Добре, хоч у школі він поводився більш менш пристойно. Звичайно, Сашкові було соромно за брата. Проте, ще більше він боявся за нього. Боявся, що той зверне на криву доріжку.

Можливо, якби Денис народився у сім'ї Фафлеїй, його б суворіше карали за мілкі пустощі в дитинстві. Можливо тоді б він боявся своїх батьків, або хоча б соромився, як, наприклад, Дарина. Проте хлопець був Ясіним, і його батьки лиш милувались, коли ще зовсім невеликий Денисочка забирав братові речі та зі злістю в очах їх викидав.

Одного неприємного ранку, коли Ден вдосвіта прийшов геть ніякий, можна навіть сказати майже приповз, Саші увірвався терпець і він сварив брата, як ніколи раніше.

– Ти взагалі совісті не маєш! Тобі у школу через кілька годин йти!

Ден стояв у дверях своєї кімнати й похитувався, тримаючись за одвірок.

– Денис, агов! – приєднався Макар Олегович, постукуючи сина по лобі вказівним пальцем. – Ти з нами?

А Денис не розумів, де він знаходиться. І хто ці всі люди... Він навіть забув, як потрібно ворушитись. Лиш тримався за рятівний одвірок. Тільки він мав для нього значення. До неможливого розширені зіниці не бачили нічого, крім незрозумілих фіолетових плям, котрі цікаво переливаються від ранішнього сонця. Того ж ранку Дена відвезли до лікарні й до школи він не пішов. Як не пішов і Саша. Обоє пропустили уроки, проте мало хто помітив це – в той день в школу приїхали фотографи з різними мавпочками та зміями, і дітям було зовсім не до Ясіних.

Коли Ден прийшов до тями, то відразу ж по обличчю брата зрозумів, що справи кепські. І хотів напасти з шантажем на нього, навіть промовив кілька слів, але далі замовчав, як тільки Саша кинув в нього невеликий синій буклетик з зображенням солдат. То була листівка військового училища.

– Ти вже дійшов до краю, – спокійно мовив Саша, – з татом я поговорив, він згоден. На маму навіть не сподівайся, вона не врятує твою....тебе.

Дену ніяк не хотілось в те училище, він знав, що це означатиме. Кінець свободі. Шантаж тут не допоможе, адже Саша просто покине школу і піде в іт-технології, як і планував раніше. В серці зародилось дещо чорніше. Помста. Він звабить ту, від котрої брат сходить з розуму. Звабить, а потім розтопче і кине Сашкові під ноги уже трішки "зіпсовану".

Ден заплакав, став давити на жалість, сказав, що виправиться, стане слухняним, дівчину собі хорошу знайде і полюбить. І Сашко повівся. "Як лох" – подумав тоді менший Ясін.

Та план його не вдався. Дарина ніяк не зваблювалась, а Сашко постійно слідкував за ними, не довіряв брату. "Не такий він уже й лох" – міг би сказати будь-хто, котрий був в курсі всієї ситуації. Та жодна душа не знала наскільки запала в душу вчителеві його найкраща учениця. Така маленька і прекрасна білявка.

Знав би Денис, що він зведе їх ще ближче своєю помстою, ніколи б не став її втілювати. Проте сталося все саме так, як сталося. І Ден злився на себе, на брата та на дурепу Дарину, з котрою зв'язався на свою голову. А ще сильно жалів, що прийняв наркотики в той вечір. Ясін розкаявся одразу ж, коли Панченко, ліпший друг, з огидою дивився в його очі, а Максим молотив його кулаками щосили.

Потрібно було виграти на довірі, а не брати силою. Та хіба ж задурманений мозок може нормально думати?

Як тільки сонце показалось з-за обрію, Ясін молодший сів на перший автобус і взяв з себе слово більше ніколи не вертатись в Добро-Дар, хай там що не сталося б. Ніколи... А пізно ввечері телефонував брат. Телефон розривався гучною мелодією хвилин двадцять, а то й більше. Денис не підіймав слухавки, бо знав, що його чекає. Зрештою, телефон сповістив про нове відеоповідомлення.

Сашко дуже емоційно і водночас серйозно повідомив брату, щоб той не потрапляв на очі, інакше придушить. Старший з братів Ясіних ще ніколи не був настільки розлюченим. З очей сипались іскри, а голос став нижчим на кілька тональностей. Денис прослухав повідомлення і його ще дужче замучила совість. Вдруге за день хлопець поклявся сам собі. Цього разу в тому, що більше ніколи не прийматиме наркотиків. Ніколи!

...У Саші з дитинства був хороший боковий зір, котрий передався від матері. Він міг дивитись прямо перед собою і краєчком ока бачити, як Даринка з братом на уроках перешіптувались, посміхались одне одному і навіть подовгу тримались за руки. Звичайно ж, ті всі підліткові ніжності ножем по серцю полосували вчителя, але він терпів. Терпів, бо не можна... Бо вона учениця, ще зовсім юна. Але як же йому подобались оті ніжно салатові очі й світле волосся, майже завжди зібране у хвостик. А коли довелось давати індивідуальні уроки Дарині, взагалі стало паршиво. Знаходитись поряд, не маючи змоги навіть доторкнутись, виявилось для Сашка суцільним пеклом.

Він всіма силами примушував себе повірити в щирість почуттів Дениса, та все ж побоювався, що брат скривдить недосвідчену Дарину. А на випускному вечорі, коли дівчина несміливо простягнула руку, щоб запросити на танець його, вчителя, навіть трохи розгубився. І, як виявилося, не дарма, бо від дівчини віяло теплом і приємним ароматом квіткових парфумів. Ледь дах не зірвало від близькості та збентеження Даринки. Та старший Ясін стримався і всім своїм видом показував, що все нормально, а тим часом його серце колотилось в грудях. Здається, він уже й не пам'ятав коли востаннє таке з ним траплялось. По самі вуха, як то кажуть. Без варіантів.

Сидів за святковим столом і тільки відмахувався від молоденьких вчительок, котрі хотіли затягти на танцмайданчик. А потім на все плюнув, купив пачку цигарок і сидів димів на лавці біля кафе, задумавшись про сьогоднішній день. Не придав значення тихому цоканню каблучків, стрепенувся від знайомого приємного голосу і викинув цигарку, оправдовуючись перед своєю ученицею.

Вони про щось говорили, навіть не запам'ятав про що саме. В грудях тихо, рівномірно нило відчуття безпомічності. Хотілось пригорнути й цілувати. Руки, губи, щоки, шию. Але прийшов Ден і поліз обійматись, стиснув руку до болю і крізь зуби процідив на вухо:

– Моя! Навіть не сподівайся! Не все для тебе в цьому світі!

Забрав Дарину і все…

А потім був той кошмарний вечір, коли дівчина крізь сльози розповідала про вчинок брата. У Ясіна в душі все обірвалось і, здавалось, вмерло назавжди. Жах в перемішку зі злістю скував тіло. "Я його вб'ю, вб'ю, не інакше" – все, що крутилось в голові в той момент.

Хотілось рознести весь будинок. На друзки. В тирсу. Особливо брата. Правильно зробив, що утік. Правильно.

Даринка ж, наче фарфорова лялька, ніжна і витончена зовсім не заслуговує на такого відморозка, як брат. І як Саша міг тільки допустити таке? Як міг повірити тому, хто все своє життя обманював близьких? В усьому, що трапилось тієї ночі він винив себе.



Богдана Малкіна

Відредаговано: 14.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись