3. Вперті нагадування

Діана так і вчинила. Шкільна рутина поглинала багато часу, а в суботу прийшла Єва — її найкраща подруга, енергійна, постійно позитивна, часом занадто романтична тендітна дівчина з білявим волоссям до пояса. Вона теж жила у приватному секторі «Лісовій галявині», але бачилися дівчата в основному на вихідних, так що не втрачали жодної секунди. Вони взяли Віллі та пішли до озера, говорячи про те та про се.

— Хлопець на дев'ять годин. А він нічого так, — подумавши, Єва додала, — тобі підійде.

Вона скорчила смішну пику і часто закліпала своїми довгими віями. Діана лиш усміхнулася. Вона вже звикла до подібних заяв подруги, яка сватала їй майже кожного другого побаченого хлопця, по ходу справи описуючи всякі сцени «під зірками», як їх називала Діана.

Вкотре пообіцявши собі в жодному разі не читати любовних романів, а ще форумів, де любили ділитися справжніми любовними історіями, вона повернула голову у вказану сторону. Їй вистачило одного погляду, щоб весь жартівливий настрій миттю зник, а усмішка сповзла з обличчя.

— Ідемо швидше! Удай, що ти його не бачила.

Але не тут-то було, Зак прямував саме до них.

— Діано!

— Ви знайомі? — Єва подивилася на подругу з подивом. — І що з ним не так? Чому ми тікаємо?

— Ми не тікаємо, ми проходимо повз. З ним немає нічого, що було б так.

У хлопця з цього приводу явно була інша думка, адже не дарма він підстеріг їх удвох. Що дівчина не буде з ним сама говорити, трохи (а насправді навіть не трохи) знаючи її Заку було очевидним, але просто так залишити ситуацію він не міг. Тому була надія вплинути на Єву, а через неї — на Діану.

— Вітаю, пані. З ким маю честь говорити?

Діана закотила очі. Випендрюється тут, пряма сама галантність. Хто взагалі так говорить? Це занадто навіть для фільмів та серіалів.

— Єва. А ти…?

А от подругу явно повеселило таке звертання, їй сподобалося. Вона дивилася на хлопця прихильно, з щирою усмішкою на обличчі, що ще більше дратувало Діану. Знайшов до кого полізти, блін!

— Той, хто вже йде, — вона дивилася на хлопця з неприкритою ворожістю.

— Та ладно тобі, я ще навіть не представився. Було б грубо з мого боку отак піти, — він повернувся до Єви й усміхнувся на всі зуби. — Мене звати Зак.

— Дуже приємно.

— Мені теж.

— Представився? Тепер можеш іти.

На Діану його ввічливість зовсім не справила враження. Ще й до Єви причепився! І як же точно вгадав, як саме поводитися. По ній видно, що таке сподобається чи що? Чортові романи! 

— Не треба так, я ж дійсно хочу допомогти.

— Справді? Дуже цікаво. У чому ти мені допомагати зібрався?

Єва поряд зацікавлено переводила погляд з однієї на другого та назад, а Віллі слухняно сидів біля лівої ноги дівчини та енергійно виляв хвостом. Він теж був радий бачити хлопця, та Віллі завжди й всьому був радий.

— Твій дідусь... Те, що він сховав... Ти знаєш, де воно, так? — Діана не відповідала, і він продовжив, — ти в небезпеці.

— Ах, Заку, ти мене підловив! — дівчина артистично притулила руки до серця, а потім обхопила ними голову, — і що мені тепер робити? — почекала близько секунди, випросталась і знову стала собою. — Я тобі казала, що ти псих? Лікарня он там, не пропустиш. Вибач, нам час.

— Діано, почекай!

— Слухай, відвали, добре? — вона повернулася до Єви, — ходімо. Віллі!

Подруга, яка вже не усміхалася і дивилася на хлопця підозріло, пішла за нею. Віллі, звісно, також, хоча раз обернувся і махнув хвостом Заку. Та хвостом він також махав завжди, тож сказати точно це не можна було. 

На щастя, хлопець відстав. До озера дівчата йшли мовчки, думаючи про своє. Може дарма вона так різко поводилася? Сьогодні він не намагався сваритися чи звинувачуватися її, а вона так грубо відповідала. Та з іншого боку, вислуховувати це все не було бажання. Та і минулий раз він був грубим, хоча вона першою йому і слова поганого не сказала. Що ж, тепер один-один.

— І хто це? — Єва, влаштувавшись на березі, явно чекала пояснень.

— Не знаю, якийсь ненормальний хлопець.

Подумавши трохи, дівчина розповіла подрузі всі деталі їхньої першої зустрічі. Секретів у неї, звісно, не було, але не так вже й легко переказати такі дивні речі у деталях. А саме деталі тут і були важливими, як от що він знав про день народження...

— Дивно якось...

— І не кажи! А, втім, не має значення...

— Від проблем не втечеш.

— Справді? А я вже двічі пішла, причому зовсім не поспішаючи.

Діана натягнуто посміхнулася, підняла плаский камінець і вміло кинула по озеру. Той заскакав по поверхні води, а Віллі радісно кинувся його наздоганяти, здійнявши бризки.

— І до чого тут твій дідусь?

— Я не знаю. Якщо це прикол, то не смішно. Ані крапельки, — вона підняла ще один камінь. — Давай хто далі? Тільки там Віллі, обережно.

Це була своєрідна пропозиція закрити тему. І хоча Єву цікавили таємничі хлопці та їхня поява нізвідки, вона не стала сперечатися — Діана явно не була налаштована з'ясовувати, що вони від неї хотіли. І хоч Єві й було цікаво, але вирішувати не їй.

Але насправді Діані було не так вже й легко перемикнутися на інші думки. Чому він постійно згадує її дідуся? Та він його й знати не повинен, а пам'ятати вже тим паче! Адже йому, як і їй, було близько семи років, коли дідусь загинув. Що він казав? Маг? Так, смішно.

І все-таки звідки він стільки знає? Коли у неї день народження, наприклад? І ім'я також. «Я знаю... Ой, тобто приємно познайомитися». І Макс знав імʼя. Потрібно ще з'ясувати, чи в курсі він, коли у неї день народження... Запитання крутилися у голові і як вона не хотіла, зараз все забути не виходило.

* * *

Зак сердився. Ніхто ніколи з ним так не розмовляв! Ну крім Макса, звичайно, але той бовдур не рахується. А щоб якесь дівчисько! Добре, не якесь, Діана. Але суті то не змінює!

А що він хотів? Він просто хотів їй допомогти! Ну може не просто, в цій історії усе непросто, але ж справді хотів допомогти. А вона його психом назвала і в лікарню послала. Ще й здібності блокувала, насміхаючись! І до того ж очі кругленькі: «я не розумію, про що ти говориш, ля ля ля». На озеро розважатися пішла, наче більше зайнятися нічим!