6. Жага до правди

— Ні, ви не розумієте! — Зак аж на ноги вскочив і ходив кімнатою, намагаючися пояснити друзям, що трапилося. — При ній не виходить нічого. Абсолютно нічого! Спочатку мене ніби хтось виштовхнув з дерева, потім вогонь. Найпростіша вогнекулька! Та мене посеред ночі хворого з лихоманкою розбуди, я й то щось запалю! А тут — живий, здоровий і нічого не виходить, навіть іскри немає. Я кажу вам, з цією дівчиною

Він обірвався на півслові та різко обернувся до вікна, погляди друзів також примагнітилися до новоприбулого Макса. 

— Щось не так, хочеш сказати? — як ні в чому не бувало запитав хлопець, вмощуючися на підвіконні. — Так, це точно. Я запустив у неї вогненною кулею, а вона просто розтанула у повітрі, не долетівши до Діанки метри два-три.

— Що ти зробив? — в тоні Зака ​​не було нічого хорошого. — Ти взагалі при своєму розумі?

— Трохи погарячкував, визнаю. — не заперечував хлопець. — І я вже збирався погасити вогнекулю, але вона сама зникла.

— Акуратніше горобчику, ох як не обережно сидіти на підвіконнях біля відчинених вікон. Особливо на другому поверсі, — Зак похитав головою.

— Ти що мені погрожуєш? — здивувався Макс.

— Ні, як ти міг таке подумати. Я просто трохи погарячкував.

— Як скажеш. Я б все одно полетів, чи тобі не знати. Та й до речі, ворон, а не горобчик. Чи у тебе з памʼяттю проблеми?

— Ой, пробач! Не хотів тебе образити, просто випадково пощастило, — лагідним голоском сказав Зак, але потім різко погрубішав, — то й лети, якщо хочеш, я тебе взагалі сюди не кликав.

— Хлопці заспокойтеся! Будь ласка.

З крісла різко підвелася дівчина і стала між ними, розставивши руки убік, ніби відштовхуючи одного від іншого. Почувся легкий брязкіт вогняно-червоних дзвіночків, що знаходилися на її браслетах.

— Максе, ти бачився з Діаною? — запитала у нього.

— Так.

Як не дивно, дівчина змогла перехопити його увагу і хлопець не звернув на їдкі зауваження Зака ​​особливої ​​уваги.

— Коли?

— Та тільки що.

— І що

Дзвінок у двері пролунав раптово та перервав її на середині запитання. Підлітки з подивом подивилися один на одного. По-перше, вони не знали, хто міг би прийти. По-друге, вони й гадки не мали, хто з тих, хто ніяк не міг прийти, став би заходити через двері. По-третє, вони й уявити не могли, хто з тих, хто ніяк не міг прийти та не став би заходити через двері, вирішив подзвонити в дзвінок. 

Тільки Макс зберігав більш-менш байдужий вигляд, адже сидів на підвіконні та міг побачити, хто це завітав.

— Схоже, вона й сама розповість вам. — нахмурився і додав незадоволено. — Зі мною значить говорити не хоче, а до тебе прийшла!

— Та з тобою ніхто говорити не хоче, — Зак не міг упустити такого шансу, але тут же зіщулився під суворим поглядом подруги, — ем... Піду відкрию чи що. А тебе щоб тут не було, коли я повернуся, — він кинув останній злий погляд на Макса і справді пішов вниз.

У кімнаті всі мовчали деякий час, обдумуючи ситуацію. І хоча як Зак пішов спала напруга, та і розслабленою атмосферу було не назвати. Усі знали, що ця пауза дуже коротка і не їм це змінити.

— Якийсь він сьогодні надто нервовий, — зауважив Макс.

— Взагалі-то ти сам винен, — відгукнувся хлопчина, який до цього мовчки спостерігав за сценою. — Не потрібно було до Діани лізти, а про вогнекулю я взагалі мовчу. Зак би тобі голову відірвав, якби трапилося з нею щось.

— Можливо, я дійсно винен, — він тепло подивився на дівчину, — дякую.

— Немає за що, — вона усміхнулася хлопцю, а дзвіночки на браслетах набули бронзового кольору, — але тобі вже й справді час.

— Може й час. — Макс ледь помітно скривився, потім подивився на дівчину й усміхнувся. — До зустрічі?

— Так, до зустрічі, — відізвалася вона.

Макс кивнув також другому хлопцю, а тоді зник і уже не міг бачити, як спохмурніло її обличчя.

— Я ж просив тебе, не лізти в їхні суперечки, — відгукнувся хлопчина, як тільки Макс уже не міг їх почути.

— Я це пам'ятаю, — дівчина подивилася на брата, — але ж хтось повинен був втрутитися. Ти сам все чув!

— Я чув, — хлопець був спокійний, — але є межа між словами та діями. Макс не постраждав би, так, тут навіть сумнівів бути не могло. Занадто вправний для такого. Але навіть знаючи це, Зак би в житті його не зачепив. Інакше він би не був мені другом. І тобі теж, я б про це подбав, — він почекав невелику паузу, — а їхню сварку все одно припинила б поява Діани.

— Ти не міг знати, що вона прийде! — обурилася дівчина.

— Тоді самі погризлися б і розлетілися. Повір мені, втручаючись, ти краще їм не зробиш. Не той випадок.

Він казав це вже багато разів, та і на практиці вона переконувалася. Але ж не могла просто мовчати... Так хотілося зробити щось, щоб усе змінити! Шкода тільки, що брат, як завжди стосовно хлопців, виявлявся правим.

— А Макс?

— Що Макс? — хитро запитав він.

— Він би справді погасив вогнекулю?

— А я думав ти в ньому не сумніваєшся, — хлопець зобразив мрійливий вираз обличчя й усміхнувся. — Он як захищати кинулася!

— Я й не сумніваюся! — дівчина відвернулася до вікна, щоб брат не бачив, як вона почервоніла, і тихо попросила. — Але скажи мені.

— Звісно, ​​погасив би.

Вона полегшено зітхнула, а браслети на руці заблищали золотом. Хлопчина ж беззвучно зітхнув, дивлячись на сестру. Хоч її він і не міг так легко «прочитати», та у цій ситуації й не потрібно було особливих навичок. Її почуття для брата були надто очевидними.

* * *

Зак швидко збіг сходами й відчинив двері. Яким же був його подив, коли він побачив на порозі Діану! Звичайно, Макс сказав, що це прийшла вона, але все ж таки... Ось що він дійсно не те що найменше очікував, а взагалі не очікував, це що за дверима стоятиме вона. Не після усього їхнього спілкування.

— Діано?

— Приииивіііт

Дівчина стояла, злегка прикусивши губу і дивилася на нього з надією. Хлопець, своєю чергою, не намагався полегшити завдання і чекав, поки вона сама скаже, навіщо прийшла.