7.2

Дівчина вже розвернулася, але Аліна також швидко вскочила та схопила її за руку.

— Почекай, будь ласка, ми з цим зараз розберемося. Пробач, просто ми трохи заплутані. Це не на тебе злість, а від того, що не розуміємо нічого, — вона подивилася на брата. — Діана каже правду.

— Та ну! І як тоді пояснити це все? Ти знаєш? Може, це ти заради приколу влаштувала?

— Говори, та не заговорюйся! — різко відповіла йому сестра. — Чи ти вже не довіряєш моїм словам?

Хлопець відразу заспокоївся, хоча явно хотів сказати щось ще. Але усім своїм виглядом показував — розбирайтеся самі. Я тут ні до чого, своє я сказав.

Та Діана не могла не помітити, як після слів сестри змінився вираз обличчя Ярика. Зараз він дивився на неї з цікавістю, хоча легке роздратування та невдоволення залишилося. Наче це не він щойно на неї кричав і підозрював у всьому підряд. Навіть дивно, що слова Аліни справили на нього такий ефект.

— Діано, випадок з Максом був єдиним дивним? Може, ти до цього когось зустрічала, хто говорив і робив дивні речі на кшталт вогнекуль? — запитав Зак.

— І крім тебе, який впав з неба?

— Так, крім цього.

Вона задумалася, але тоді знизала плечима:

— Ні, нічого такого.

— Правда, — підтвердила Аліна, — але чогось недомовляєш. Може, ти не думаєш, що це було те, що ми маємо на увазі. Але будь-яка дрібниця важлива. Подумай ще, будь ласка.

— Ну... Був зі мною один дивний випадок, — невпевнено мовила дівчина.

— Ліс, канат, нога? — Зак дочекався Діаниного кивка. — Так, я там був. Якби не той випадок, я не почав би знову за тобою стежити. Думаю, розберемося з ним, зрозуміємо і все інше. Згадай усе дивне аж з ранку того дня.

— Почекай, так не піде. Де ти там був? І що означає «знову за мною стежити»? І взагалі... — від надлишку запитань дівчина не могла ні на чому зосередитись. — А Аліна що, ходячий детектор брехні?

— Слова підбирай! — різко сказав Ярик.

— Діано, ми тобі все пояснимо трохи пізніше, гаразд? — Зак дивився на неї з проханням. — Помовчіть всі та дайте трохи подумати.

Діана нахмурилася, але послухалася і мовчки дивилася на хлопця. Сваритися з Заком їй чомусь не хотілося. Аліна з Яриком також чекали, що ж надумає друг.

— Аліно, ти ж і справді можеш зараз точно сказати бреше вона чи ні?

— Ну як завжди.

— Ярику, ти можеш зараз про мене те саме сказати?

— Звісно.

— Значить, що б це не було, на donatus це не діє... той день... Я б взагалі на тебе не звернув уваги, але... чому ти була без собаки?

— Віллі захворів.

— Буває... може це тут не до чого. А Макс... Що тут було не так... — він деякий час мовчав, потім глянув на Діану і в очах блиснула іскра здогади, — ти ж завжди носиш цей кулон?

— Так.

— Давай його сюди.

— Навіщо тобі?

— Просто дай, будь ласка, свій кулон на кілька секунд, я подивлюся на нього. Обіцяю, поверну цілим та неушкодженим.

Діана знехотя зняла прикрасу і простягла Заку, який тут же встав зі стільця і хутко жбурнув його у вікно.

— Ти...! Ти ж пообіцяв!

Дівчина повернулася і дала йому сильного ляпаса. Вона вже збиралася повторити, але Зак перехопив її руку, а потім другу, і тримав їх залізною хваткою. Деякий час вони так і стояли навпроти та свердлили один одного поглядами, та якщо спочатку Діана і була злою, то дивлячись йому в очі ніби проковтнула усі лайки.

— Заспокойся, я дійсно поверну його тобі. Ярику, Аліно, спробуйте зараз.

Двійнята скептично підняли руки й на їхніх долонях з'явилися вогники. Обличчя обох тут же засяяли. Закріплюючи успіх, Ярик зачарував водну кульку і перетворив її на лід, а Аліна підняла руку з браслетами, перетворюючи сумно-бронзові дзвіночки на вишукано витончені квіточки.

— Кулон, це був твій кулон, — пробурмотів Зак. 

Діана відірвалася від фокусів двійнят та перевела на нього багатозначний погляд. Хлопець все правильно зрозумів і трохи з побоюванням, але все ж відпустив обидві її руки. Тоді він запалив вогник і разом з Аліною та Яриком почав синхронно робити з вогнекулями все те, що ще кілька годин тому демонстрував дівчині Макс.

— О-фі-гіти.

— Можу навчити й тебе, — запропонував Ярик. — Ти це... Вибач мені, гаразд?

— Вже проїхали.

— Діано, — Зак сказав тихо, про всяк випадок відступивши на кілька кроків від неї, — я тобі й справді поверну кулон. Ну, якщо ти захочеш, — помітивши, як змінився її вираз обличчя, він поспішно додав. — Можу хоч зараз сходити. Я знаю, де він упав. Принести? Але тоді ми не зможемо чаклувати.

— Заберу, коли буду йти додому, — пішла вона на компроміс. — А взагалі, міг би просто сказати й віднести його вниз. Навіщо кидатися одразу? — вона опустила погляд на свою руку, потім винувато подивилася на хлопця. — Вибач... Я трохи погарячкувала.

Аліна з Яриком пирснули від сміху, а Зак спохмурнів, що остаточно збентежило і збило з пантелику дівчину. Що вона такого сказала?

— Все нормально, сам винен, — він поворушив щелепою з боку в бік. — Хоча могла б і легше бити, боляче ж!

Аліна з Яриком переглянулись і знову засміялися. Діана подивилася на них, потім на Зака ​​і все ж теж усміхнулася.

— Ти й справді нічого не знаєш про магію і свої здібності? — змінив тему хлопець.

Дівчина негативно похитала головою та нахмурилася. Не дуже-то приємно дізнаватися щось подібне! Принаймні у таких обставинах.

— З такою річчю це не так і дивно, — вставив Ярик, а Діана спохмурніла ще сильніше.

— Нічого, зараз виправимо, — Зак опустився на килим, — у тебе з десяток запитань було?

— З сотню-дві!