9.2

— Твій дідусь вкрав Дар, — не заморочуючись такими дрібницями, повідомив Ярик.

— Не вкрав, а сховав, — поправив його Зак.

— Одне одному не заважає, — анітрохи не зніяковів хлопець.

— Цього не може бути!

— Не може, але є, — стояв він на своєму.

— Ні! — чітко повторила Діана, — по-перше, мій дідусь не злодій і ніколи б такого не зробив. По-друге, виправте якщо я не права, вкрасти Дар неможливо. Хіба це не супер-пупер щось там, що дає тобі неземну силу та бла бла бла?

— Ти маєш рацію, він нічого не крав, — Аліна зло зиркнула на брата.

— І суть уловила вірно, — усміхнувся Зак. — Я б тобі одразу так все і розповів. А то Алінка тут влаштувала півгодинну лекцію, розповідає непотрібні дрібниці. А досить просто — супер-пупер штука та бла бла бла.

Наступної секунди він ухилився від подушки, яку в нього знову жбурнула Аліна. Вони з Яриком засміялися, а дівчина демонстративно повернулася до Діани та, не звертаючи на хлопців уваги, продовжила:

— Твій дідусь не крав нічого. Та й украсти Дар, як ти зрозуміла, неможливо. Його можна передати лише добровільно. Так і було. Хоча, враховуючи його donatus здібності, багато хто в цьому сумнівається, — вона подивилася на Діану і таки відповіла на вже кілька разів поставлене запитання, — твій дідусь міг впливати на мозок — «підсаджувати» в голову іншому потрібну думку. Ось тому багато хто і каже, що він просто скористався своїми здібностями та вкрав Дар. 

Але, як я казала, це не так. Дар має бути переданий добровільно і так воно й було. Здібності donatus в порівнянні з силою Дару, це як піщинка в порівнянні з Сахарою. Він би просто не зміг вплинути на попереднього власника, Дар його від такого б захистив. Але здобути силу повинен був переможець змагань, а змагань не було. Твій дідусь прийшов уночі до спадкоємця і просто одержав його.

— Але навіщо він це зробив?

— Йому не подобався найімовірніший переможець, він йому не довіряв і хотів передати Дар тому, кому довіряв.

— Я про дідуся. Адже тоді виходить, що він справді його вкрав.

— Ні, не виходить. По-перше, як я сказала, все було добровільно. А по-друге… за тиждень до початку змагань загинув один із кандидатів. Багато хто вважав, що саме він стане наступним. На іншого було скоєно замах. Він вижив, але був сильно поранений і брати участь уже не міг. 

Всі здогадувалися, чиїх це рук справа, але ніхто нічого не робив. Ти ж розумієш, що потрап така неймовірна сила не в ті руки статися може будь-що, при тому не найкраще? — дочекавшись кивка Діани вона продовжила. — Руки, в які швидше за все потрапив би Дар у ході змагань, явно були «не тими». Як я й сказала, ніхто з Ради нічого не робив, і тоді зробив твій дідусь. Він пішов і забрав уночі Дар, щоб той не дістався його конкурентові. Тієї ночі його вбили.

— Мого дідуся ніхто не вбивав.

— Діано, автокатастрофа була підлаштована. Зі здібностями до магії це не складно.

— Але ти сказала, що вбити власників Дару неможливо!

— Майже неможливо. В історії випадки були, але це не з них. У твого діда не було Дару.

— Як так не було? Ти сказала, він забрав його у попереднього власника, — зовсім заплуталася дівчина.

— А потім загубив, — вставив слово Ярик, за що отримав відчутний тичок ліктем у бік від Зака.

— У сенсі загубив? Як можна загубити таку… ем… штуку?

— Немає нічого неможливого, якщо постаратися, — глибокодумно промовив хлопець, про всяк випадок відсунувшись від друга.

— Звісно, ​​втратити Дар неможливо. Просто по дорозі він сховав його, – недобре зиркнувши на зухвалого русявого хлопця, пояснив Зак.

— Де сховав?

— Та в тому й суть, що ніхто не знає де. Його шукають уже девʼять років.

— В Україні?

— Та ж тут, виїхати він не встиг.

— Ви хочете сказати, що мій дідусь просто попросив спадкоємця віддати Дар, а потім десь закопав і не залишив карти, а всі маги вже дев'ять років безрезультатно намагаються його знайти?

— Так, саме так.

— Так це ваші маги загубили його, мій дідусь-то знав, де він знаходиться, — Діана натягнуто усміхнулася. — А чому тоді у нього не запитали де Дар, а…

— Розумієш, його вб... аварію підлаштував конкурент. Той, що вбив одного і покалічив іншого. Він ще не знав, що твій дідусь забрав Дар. Ну чи був певен, що й сам знайде.

— А чому мій дідусь взагалі їхав кудись? І куди він їхав?

— Ніхто не знає, є тільки припущення. Швидше за все, не хотів, щоб його знайшли та почали питати, куди він сховав Дар.

— Це і їжаку зрозуміло, — вставив Ярик, заслуживши вже три недобрі погляди. — Що я сказав не так?

— Ти казала, що Дар передавали від людини до людини, — ігноруючи його, сказала Діана.

— Так, раніше всі вважали, що тільки так можна, але новий спадкоємець ніяк не проявив себе. А всіх рідних, друзів та просто знайомих твого дідуся перевіряли. Тому вирішили, що знайшов спосіб «закопати» його десь.

— Просто вирішили. Ясно... Усіх перевіряли? Як?

— Ну як, стежили.

— А власник бігатиме колами та голосно кричатиме: «у мене Дар»?

— Було б не погано, — усміхнувся Ярик. — Але ні, звісно. Пам'ятаєш, Аристарх намагався жити серед людей? Дар проявляється, його неможливо приховати. Рада, звичайно, використала інші методи. Але кожен хотів перевірити самостійно, а у них тільки стеження і лишалося.

— І за мною теж стежили?

— Та за тобою в першу чергу, — фиркнув Зак. — Дуже довго і величезна купа народу. Навіть ми. Але в тебе навіть не було здібностей, а Дар це як магія, ним не може володіти звичайна людина. Тому зрештою від тебе відстали. Принаймні поки я не побачив, як ти перевтілювалася.

— І що ти зробив?

— Ну що я міг зробити, по-старому стежив за тобою. А потім ти підійшла ближче і дерево мене виштовхнуло, то ми й познайомилися. І далі ти знаєш.

— Тааа, — протягнула Діана, — але, як ви сказали, у мене є здібності.