Дароване прокляття

Глава 14. Пошуки у проєкціях

— Надивився вже?

Діані починало набридати, як Зак крутиться навколо скриньки. Що він там виглядає вона не розуміла, а дивитися на це було не надто цікаво.

— Нєа, нічого не бачу, — голос Зака був розчарований. — Ех, хотів би я знати, як тут все це зроблено… Ти навіть не уявляєш, як складно прикріпити предмет до місця! У мене виходило тільки з монетою. І то вона була нерухомою. А твою скриньку можна по будинку носити, але при цьому винести не можна.

— Хм... а хіба намертво прикріпити не складніше?

— Ні, так ти прикріплюєш предмет до одного місця. Щоб його можна було зрушити, треба зв'язати предмет із безліччю місць. Вибрати ці місця не так просто, багато різних правил, критеріїв, це ціла наука. Але тоді можна буде рухати предмет між цими місцями. Коротко кажучи, щоб накласти таке заклинання на скриньку, твоєму дідусеві довелося докласти чимало зусиль.

— Я нічого не зрозуміла, крім того, що це складно. Давай просто відкриємо її, га?

— Гаразд, — Зак з явним жалем поставив скриньку перед Діаною. — Давай.

— Aem, — прочитала задом наперед Діана слово з листка, знайденого на озері.

Якийсь час вони чекали, але нічого не відбувалося.

— Може, це заклинання вже написане задом наперед і його потрібно просто прочитати?

— Ні. Mea — мій, моя, моя. Ти правильно сказала. Спробуй провести рукою, як колись перше заклинання знімала.

Діана зробила необхідне, але нічого не сталося. Вона повторила свої дії, провівши рукою в інший бік.

— Це не допоможе, — прокоментував Зак.

— А що допоможе?

— Я думаю над цим. Є дві можливі причини. Перша — ти щось робиш неправильно. Друга — налаштування скриньки.

— Навіщо залишати мені скриньку, якщо вона на мене не налаштована?

— Немає причин, — погодився хлопець, — я не це мав на увазі. Ти, звісно, ​​можеш її відкрити. У другому випадку тобі потрібно просто довести, що це ти.

— І як мені це зробити? Капнути крові? Показати їй свідоцтво про народження? Чесно присягнутися? — усміхнулася дівчина, — та і я вже чаклувала над нею, що зараз не так?

— Крові? Можна спробувати.

— Ти це серйозно?

— Ні, залишимо на крайній випадок. Заклинання на крові — дуже складна та непередбачувана штука. Могутня, але небезпечна. Зважаючи на те, що я про нього чув, твій дідусь не став би використовувати такі методи. Тут все має бути простіше… ти ж тоді в руках тримала, га? Візьми її.

— Aem, — повторила Діана, тримаючи скриньку в руках.

Картинка озера наче розтанула, опустилася і злилася з кришкою. Потім увесь прямокутник різьблення знову піднявся на сантиметр вгору і, як і вперше, наче вода опустився, оголюючи рельєф нового зображення. 

Кожна, навіть найменша гілочка на різьбленні була справжня. Можна було розглянути всі деталі, відчути поколювання соснових голок, як провести пальцем. Картинка була настільки точною та детальною, що здавалося, додай колір і вона оживе. 

Перед підлітками було зображено невеличку лісову галявину, яких тут і там були десятки. Та увагу відразу привертало незвичайне дерево з правого боку. На висоті близько півтора метра його ствол поділявся на три частини, які йшли в сторони один від одного, утворюючи між собою невеликий майданчик.

— Далеко, — пробурмотів Зак, оцінююче дивлячись на дівчину.

— Ти знаєш це місце?

— Я був там, але не пам'ятаю точно, де це. А якщо я не пам'ятаю, це справді далеко звідси. Місце я знайду, це не проблема. А ось як ми туди діставатимемося...

— Може полетимо?

Запитала несміливо, старанно приховуючи, наскільки їй би цього хотілося. Звісно, будь-яка магія приваблювала та зачаровувала, але найбільше і найшвидше дівчині хотілося саме спробувати злетіти.

— Ти думаєш я тебе за пів години перетворюватися навчу?

— А ти зможеш?

— Теорію розповісти зможу, а ось чи зможеш ти перевтілитися я не впевнений.

— Чому? — чути це було образливо.

— Не на бігу такому вчать. І не у шістнадцять років.

— Мені ще немає шістнадцяти.

— Вже майже. Залишається сподіватися, що в тебе психіка і мислення дитини, інакше ми й до повноліття туди не потрапимо. — Зак піджав губи, а тоді махнув рукою. — Одягни щось зручне і, бажано, з натуральних тканин. Чим менше, тим краще, — додав із дивною усмішкою.

— Чому краще? — Діана уважно поглянула йому в очі.

— Менше зайвого, — трохи помовчав і додав. — Тобі так буде простіше.

— Простіше?

— Так, перевтілюватися ніщо заважати не буде.

— Це тому ви всі в шортах ходите? — здогадалася Діана.

— Ну це має сенс тільки для Аліни, а у нас з Яриком швидше просто звичка, ніж необхідність.

— А взимку ви як перевтілюєтеся?

— Та як завжди, — хлопець знизав плечима. — Ми вже далеко не новачки. Я і з рюкзаком можу перевтілитися. — не зміг не похвалитися.

— А якщо Аліна одягне рюкзак?

— Не пробували, — Зак запустив руку у волосся та почухав потилицю. — Може впаде на землю, а може зникне.

— Куди?

— Та хто ж знає... це не точна наука. Ти, до речі, яким птахом бути хочеш?

— Ластівкою, — без роздумів відповіла Діана.

— Чому ластівкою?

— Мені подобаються, вони гарні. І ще символізує успіх, відродження, надію.

— Хороша пташка, — Зак знову зміряв дівчину поглядом. — Я б, звичайно, міг показати, як перетворитися на неї, але тобі буде складно психологічно. Адже вона маленька в порівнянні з тілом людини. Почати потрібно з чогось більшого, щоб не дуже свій обсяг змінювати. Та й ластівки у нас у лісі не літають.

— Не птеродактилем же мені перевтілюватися! Де ти бачив пташку розміром із людину?

— І то вірно... Тоді доведеться подорожувати землею або деревами.

— А літати? Я хочу літати!

— Наступного разу, — побачивши розчарування на обличчі дівчини він швидко додав, — може на зворотному шляху.

— Єєєсссс! — не втрималася від радісного вигуку та усмішки Діана.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше