Глава 16. Вірус ненормальності

До того моменту, як Зак прокинувся, дівчина встигла перевтілитися разів на п'ять, облетіти все довкола, ще раз злитися з деревом (але зовсім на трошки), спробувала створити дві вогнекулі, зрозуміла, що це марно, тому сіла медитувати.

— Діано, — покликав хлопець.

— Зак? — дівчина миттю розплющила очі, — як ти себе почуваєш?

— Та нормально, — хмикнув, — болить трохи, але то фігня. Ти перевтілювалася?

Замість відповіді дівчина зосередилася і на її місці з'явилася невелика пташка. Зак розплився в усмішці й теж перевтілився. Трохи пощебетав і перелетів на гілку, обернувся до Діани. Вона перелетіла за ним. Він перелетів далі й знову обернувся. Переконавшись, що дівчина з крилами нормально ладнає і летить за ним, хлопець-птах піднявся вище і з радісним цвіріньканням полетів над кронами дерев.

Це було дійсно неймовірно! Діані сподобалося літати довкола галявини, перелітати з дерева на дерево, з гілки на гілку. Але все, що було раніше, і поряд не стояло з цим приголомшливим відчуттям свободи, яке вона відчувала зараз. Вітер наповнював крила, вони з Заком ширяли над лісом, мчали невідомо куди. А хіба потрібна ціль? Політ дарував просто неймовірні відчуття, то хіба важливо, куди летіти?

Поступово, дівчина і сама не помітила, як політ перетворився на неї своєрідну гру-наздоганялку. Хлопець, зрозумівши та прийнявши цю гру, спритно планував та увертався. Так, їй точно до нього далеко... та це не привід засмучуватися, а привід вчитися! Вона почала копіювати маневри Зака. Поворот, віраж, планування, ще віраж. Дівчина вже зрозуміла, що не зможе знайти спосіб перегнати його, використовуючи інші маневри — Зак вибирав найвдаліші, так що залишалося тільки одне — спробувати їх всі повторити, не втративши швидкості. 

Раптом дрізд полетів аж до хмар. Вони летіли все вище, і вище, і вище. Цікаво, а де межа? Де риска, що відокремлює можливе від неможливого? Чи можна знайти точку, грань, яку не можеш переступити? Немов у відповідь на її думки, птах-Зак обернувся хлопцем, який полетів униз. Серце Діани завмерло. Що трапилося? Чому він більше не птах? Чому не летить? Вона з усіх сил кинулася його наздоганяти (і гра тут була зовсім ні до чого!), але Зак падав надто швидко. Як маленькій легенькій пташці наздогнати його?

— Вууууууххуууууу!

Хлопець, на відміну від Діани, ознак занепокоєння не показував. Навпаки, він кілька разів перекинувся в повітрі, ніби сальто зробив, а потім розкинув руки убік. На його обличчі сяяла усмішка, хоч здалеку Діана того і не бачила. Та і взагалі зрозуміти, що він чудово контролює свої рухи, а не це його так кидає і крутить у повітрі, вона не могла.

Дівчина не побачила, куди раптом зник Зак. Він падав, вона бачила цю темну точку і намагалася її наздогнати, але над самим лісом його просто не стало. Вона спустилася вниз, на землю, але хлопця там не було.

— Зак! — перевтілилася та покликала Діана.

У відповідь вона нічого не почула, та сіла на землю і стала чекати. Здається, вона вже почала розуміти, що сталося. Це ж цей ненормальний хлопчисько, врешті решт! Видовище було надто неочікуваним та дійсно страшним, як тіло хлопця просто падає донизу. Тому спочатку вона справді не на жарт перелякалася. Але ж він маг. І понад те — це ж він! Дарма нерви собі тільки помотала.

— Вже за мене не переживаєш? — удавано образився хлопець, з'явившись із сусіднього дерева.

— Ти — ідіот! — схопившись на ноги, Діана тицьнула в нього пальцем. — Найбільш егоїстичний і нестерпний ідіот на світі! Як тобі взагалі таке на думку спало?

— Це неймовірно, — блиснула шалена усмішка.

— Ти мені обіцяв ніколи більше так не робити!

— Я тобі обіцяв із вікон не випадати, а небо — це зовсім інше.

— Падай звідки хочеш, але без мене!

— Просто спробуй, тобі сподобається.

— Чого б мені стало таке подобатися?

— А навіщо люди з парашутом стрибають? — Зак знизав плечима. — Почуття вільного падіння — це як політ, але…

— Але що?

— Сама спробуй, — усміхнувся, вловивши нотки зацікавленості у її голосі.

— Ти — нестерпний, — востаннє з обвинуваченням тицьнула в хлопця пальцем. — Не буду я без парашута стрибати.

— Можу начарувати, але висота маленька, він тобі не допоможе. Ага, я нестерпний, знаю, — єхидно засміявся Зак, — хочеш левітувати навчитися?

— Звісно хочу! — тут же озвалася дівчина, хоча і не зрозуміла причину такої різкої зміни теми.

— Стрибнеш — тоді навчу.

— Так не чесно! — обурилася Діана.

— Чесно-чесно! Перевтілишся собі й полетиш далі. А дерева — це взагалі така величезна м'яка подушка, бери та зливайся хоч з усіма одразу. А ще я тебе левітацією підстрахую, — він піднявся і завис сантиметрах в десяти над землею. — Чого ти боїшся?

— Не боюся я.

— Тоді полетіли?

— Так, — машинально відповіла Діана. — Стій, звісно ​​ні!

— Пізно! — Зак переможно усміхнувся. — Перше слово дорожче за друге. Так що або сама полетиш, або я тебе з собою за компанію пролевітую, а нагорі відпущу.

— Ти цього не зробиш!

— Сумніваєшся? — хмикнув, махнув рукою і Діана теж піднялася у повітря на десяток сантиметрів.

— Це шантаж!

— Ага, — не став заперечувати Зак.

Діана подивилася на хлопця ​​найпохмурішим своїм поглядом і перевтілилася у пташку. Хлопець задоволено хмикнув. Вона ж не знає, що його сил вистачило б не набагато більше. А ось маленька пташка — зовсім інша справа, таку за потреби можна і доволі високо підняти. Та це не було потрібно, Діана слухняно підіймалася за ним у небо.