Глава 17. Наслідки необережності

— Тільки цього не вистачало, — простогнала Діана.

Вони долетіли до маяка, тоді покружляли трохи довкола, поки зорієнтувалися, де саме місце зі скриньки. Та на потрібній їм галявині група підлітків зібралася на пікнік!

— Вони ж тут до вечора будуть у кращому випадку! А я теж їсти хочу і в нас ще мінімум два місця на обліт, — продовжувала дівчина. — Це буде нормально, якщо ми вийдемо трохи почаклуємо і підемо?

— Ні, так краще не робити. А з чого ти взяла, що ще два місця?

— Слова-заклинання з'являються на бічних гранях скриньки, яких в неї чотири. І на кожній є такий прямокутник із різьбленням.

— Зрозумів, щось у цьому є... Пішли познайомимося чи що? Вони начебто нічого так.

Діана лише зітхнула, що хлопець сприйняв як позитивну відповідь.

— Опа-на! А хто ви такі? І як сюди потрапили?

Питання було явно непусте — містечко досить глибоко в лісі, від найближчого селища йти пів години бадьорим кроком. Навряд сюди часто на пікніки ходять, тому для галасливої ​​компанії підлітків кращої галявини не знайти.

— Ми погуляти в ліс пішли, тільки схоже десь там звернули, — відповів Зак. — А я мав необережність посперечатися, що можу вийти звідси без навігатора.

— Погуляти пішли, — блакитноокий шатен усміхнувся. — І давно ходите?

— Години півтори. Ще трохи і я програю.

— А сперечалися на що? — встряв інший хлопець, на вигляд — наймолодший з компанії.

— Нам презентацію з хімії задали, от хто програє — буде за обох віддуватися.

— А в ліс ви пішли, щоб хімію не робити, — все з тією ж усмішкою протягнув шатен.

— Відтягнути цей чудовий момент. Вона і на суперечку мене підбила з тієї самої причини. Я, до речі, Зак, а це Діана — моя сестра.

— Сестра? — недовірливо підняв брову шатен, а усмішка стала менш єхидною.

— Звісно, ​​сестра. Хто ж ще цього ледаря змусить робити мою домашку? — усміхнулася Діана, хоча вона й сама не проти б поставити «братцю» таке запитання.

Шатен примружився, хлопці хмикнули, а ось дівчата заусміхалися.

— Є в житті дві вічні проблеми — хімія та жінки, — не зовсім щиро зітхнув Зак.

Шатен хмикнув, хлопці підтримали його усмішками, а ось дівчата разом із Діаною невдоволено блискали на них очима.

— А якщо я Заку дорогу покажу, хто виграє? — поцікавився білявка.

— Я, — в унісон сказали «брат» із «сестрою».

— Я виграю, тому що без навігатора, — без сумніву заявив Зак.

— Ні, це не чесно! — обурилася Діана, хоч це все і було не по справжньому.

— Чесно, просто треба вміти сперечатися, — усміхнувся шатен. — І програвати теж.

— А може, ми з вами тут трохи посидимо? Я так втомилася... — Діана лукаво на нього подивилася.

— Може й посидіть... — у тому їй сказав хлопець, — але це відвертий саботаж.

— Залишайтеся, — встряла якесь дівчисько, посилено стріляючи очима до Зака, — компанія у нас хороша, весела.

— Я все одно виграв!

— От ще, — фиркнула Діана. — Я згодна на нічию. Вам чимось допомогти? — ігноруючи можливі заперечення від «братика», обернулася вона до дівчат.

Хлопці із Заком вирушили збирати хмиз, а Діана з дівчатами, говорячи про все і ні про що, робили бутерброди. Втім, приготування швидко закінчилося, як і хмиз, так що ще раз пішли всі разом. І якось так вийшло, що шатен-Данило пішов з Діаною, а за Заком ув'язалася одна з дівчат — Ліза. 

Данило намагався розговорити Діану, але настрій у дівчини був огидний. Хоча хтось був тому причиною — Данило чи Зак із Лізою, за якими вона спостерігала краєм ока — дівчина точно сказати не могла. Тьху ти, навіщо вона взагалі за ними дивиться? Невдоволено мотнула головою, насупилась і відвернулася. Шатен, який уважно за нею спостерігав, усміхнувся.

— То звідки кажеш ви?

— Звідти, — невизначено махнула рукою.

— А точніше?

— Не знаю, ми стільки разів повертали, що точно не можу сказати.

— Селище як називається?

Діана почала гарячково згадувати назви всіх відомих їй населених пунктів у цьому районі лісу, з жахом усвідомивши, що не знає жодного. Вони справді були далеченько від «свого» району.

— Лісові Озера, — відповів за неї Зак, який підійшов. — Ми з Діаною віднесемо зібране на галявину і допоможемо багаття розпалити, я в цьому майстер.

Данило кивнув із якимось задумливим виразом обличчя.

— Навіщо ти сказав, що я твоя сестра? — поцікавилася дівчина, коли вони відійшли досить далеко.

— Бо коли хлопець із дівчиною ходять лісовою глушиною… ну коротше, краще бути братом із сестрою.

— Ага, і наплести несусвітну нісенітницю про суперечки та хімію.

— Що з наскоку вигадав, те й сказав, — знизав плечима Зак. — Але я вже пошкодував, що ми рідня.

— Це ще чому? Я тобі чимось не подобаюсь? — удавано обурилася дівчина.

— Ти мені подобаєшся, — він скосив очі й хмикнув, згадавши деякі з її думок. — Але ось дехто, — махнув рукою вбік, звідки вони йшли, — просто слів немає! От потрібна ти йому, га? Посеред лісу зустрілися, посиділи, розійшлися і більше не побачитеся.

— Ти про що?

— Та про Данила твого, не подобається він мені.

— А чого це він моїм став?

— А хто до тебе лип усю дорогу?

— Хто б говорив! Ліза з тобою теж просто так пішла, ага!

Зак з подивом глянув на неї, а дівчина з не меншим подивом дивилася на нього.

— Що, правда? — нарешті спитав хлопець.

— Так, всю дорогу очиськами стріляла.

— В неї явно не вийшло, — знову хмикнув Зак, — я весь час за тобою і Данилом спостерігав, щоб він сильно не чіплявся. А потім він тобі настрій зіпсував, і я зрозумів, що треба тебе звідти забирати.

— Та не було нічого такого.

— А набурмосилася ти тоді чому?

— Та на вас з Лізою подивилася, — тихо пробурчала дівчина.

Зак зупинився, глянув на неї та засміявся. Діана незадоволено глянула на нього, але його чарівний сміх та ситуація спрацювали й вона теж розсміялася.