19.3

Аліна мала рацію — Діана місця собі знайти не могла, все ходила по кімнаті та думала про Зака. Годині о дев'ятій (бо вона хворіє і потрібно режиму дотримуватися) їй довелося лягти, але заснути вона не могла. Занепокоєння додавало ще й те, що хлопець обіцяв після школи зазирнути до неї, а досі цього не зробив. І на повідомлення не відповідав, навіть не прочитав. І голова знову недоречно розболілася!

Крутилася б вона до самого ранку, але о пів на одинадцяту він таки з'явився.

— Зак!

— Привіт! Чого не спиш і досі?

— А ти навіщо прийшов, якщо думав, що я буду спати? — здивувалася дівчина.

— А раптом ні? Я ж обіцяв зайти... мене трохи затримали, вибач.

— Батько?

Діана і не думала сердитися або ображатись, це ж зрештою через неї!

— А ти звід... Дівчата! — фиркнув, — от нічого вам сказати не можна! Наступного разу Ярика відправлю.

— Тоді не дізнаєшся, що Аліна сказала з приводу заклинань на горищі... і не тільки.

— А що вона сказала?

— Ти перший, — Діана сіла на ліжку, поплескавши поруч рукою.

— А я в Аліни спитаю.

— А я попрошу, щоб вона не розповідала.

— Розкаже. Дівчисько ж, вам нічого сказати не можна.

— Тільки якщо не просить інше дівчисько, — в тон йому відповіла Діана. — І взагалі, це моя сімейна стратегічна таємниця. Вона випадково до неї долучилася, але розголошувати не має права. От навчишся бачити через пару років, може й сам дізнаєшся.

— Ти — здирниця, — пробурчав хлопець, сідаючи поряд.

— Ага.

— Це шантаж.

— Ага.

— Гаразд, здаюся. З магічки мене батько забрав, що з того?

— Що він сказав?

— Що його син — ідіот, — Зак хмикнув, — потім він мені висловив усе, що думає з приводу виклику батьків до школи та кількох годин вислуховування лекції про його та мою безвідповідальність. Ну так, я теж не люблю нотації слухати.

— А далі? — не відставала Діана.

— Далі, — Зак невдоволено скосив очі, але продовжив, — запитав на біса я розіграв весь цей спектакль, навіщо прикидаюся дурником і що зробив насправді. І для когось. І чому я пішов до вчителя, а не до дідуся.

— А ти?

— А я сказав, що допоміг одній хорошій людині з однією неприємною проблемою. До дідуся не пішов, бо він обов'язково спитає кому і з чим. З нього стало б і лікувати відмовитися, поки я все не розповім. Але піти теж не вийде — у нього онуків не багато і він не відпустить, поки не будеш здоровішим за здорового. А оскільки я не можу розповісти, бо це не моя таємниця, то я пішов до вчителя. Ну а з учителем все було б ще гірше, ніж із дідусем, тому вигадав цю історію.

— І що він сказав?

— Що я міг попросити батьків Ярика з Аліною. Що він міг би поговорити з дідусем і той не питав би. І що взагалі я сама недосконалість, бо він мене два місяці вчив як не потрапити в ту пастку, куди я, власне, і потрапив. А потім ще сказав, що брехати погано, особливо наставникам. І я маю придумати як перед ним вибачитися. Коротше, я начебто прощений, він навіть мамі з дідусем нічого не скаже, але якщо ще раз влаштую щось подібне… Так, і ще я маю особисто йому здати теорію з безпеки при роботі з чужим мозком та взаємодії з підсвідомістю. Теорію, тому що практикуватися нема на кому. А до того моменту мені заборонено лазити по чужих головах, бо краще мати сина-ідіота, ніж не мати сина.

— А так могло бути? — ахнула Діана.

— Ні, це він перебільшив, — легковажно відмахнувся хлопець.

— А курсова?

— Вона і про це сказала? — закотив очі Зак. — Курсова як курсова, дуже непогана темка. А то можуть усілякі травки дати, потім ботаніком станеш, — якимось незрозумілим тоном сказав він. — Зі мною пів класу помінятися б хотіли. Але фіг їм, навіть якби дозволили, мені й самому вона подобається. Це все, що ти хотіла дізнатися?

— Начебто так.

— То що відчула Аліна?

— Що весь будинок зачарований, особливо моя кімната. А тренувальний захист стоїть на горищі, у мене та ще у дідуся в кімнаті. І на горищі від половини предметів йде магічний фон. А відчути нічого зовні не можна, бо там щит, який це приховує, стоїть.

— Нехиленько так ... — хлопець запрокинув голову, трохи подумав та скосив на неї очі, — ти уявляєш які це нам можливості дає?

— Угу, крім горища ти будеш підривати мою кімнату.

— Ммм... Ні, мені тут подобатися. А на горищі й тренуватися зручніше, там багато місця. Ось видужаєш — кілька бойовок покажу.

— Завжди мріяла, — фиркнула Діана.

— Даремно ти так, корисна річ. От дивись, наприклад…

— Може небо краще зробиш?

— А ти хочеш небо?

— Так. А ще в мене болить голова і я хочу спати.

— Так спати, чи небо?

— А це не одне й те саме? — пробурчала Діана, лягаючи, — голову вилікувати можеш?

Зак підсів ближче та поклав руку їй на чоло. Кілька хвилин чарівного тепла від його долоні й дівчина відчувала себе цілком нормально, хіба спати захотілося ще більше.

— Зак?

— Так?

— Ти залишишся?

— А ти хочеш?

— Так, — недовго пом'явшись, прошепотіла Діана

Хлопець усміхнувся, ліг поряд і притягнув дівчину до себе, обійнявши талію. Відразу стало так тепло та добре, а ще було страшенно приємно. Вже засинаючи, вона з подивом відзначила, що може почути стукіт його серця. Тук-тук-тук. Тук-тууук-туууууук…