20.3

Дорога назад була довгою і нічим особливим не виділилася, зате зняття заклинання зі скриньки викликало у двійнят справжнє захоплення. Вони поохали, висунули десятки здогадок на тему того, як таке диво можна начарувати, а тоді все ж таки згадали, що їм потрібно ще потрапити у нове місце. Оскільки ніхто до ладу не пам'ятав де воно (хоча і щось знайоме), довелося знову летіти до Зака. Діана навіть зраділа — їй сподобалося дивитися на 3D фільм, а проєкція у просторі взагалі була неймовірною. 

Раділа вона не довго — Зак знайшов потрібне місце буквально за кілька секунд, а тоді чортихнувся і від надлишку емоцій начарував щось таке, що кімнату разів пʼять струснуло. І це вони кажуть, будинок захищений, ага!

— Що не так? — не зрозуміла дівчина.

— Це на території Макса, — коротко пояснив Ярик.

Ліс поділили, як посварилися, чи що? Щось таке Зак кричав хлопцю у першу їхню зустріч. Та перепитувати Діана не наважилася.

— Можемо втрьох злітати, — знизала вона плечима.

— От ще, я з вами! — обурився Зак.

Ну і в чому тоді проблема, постає питання? Ото аби попсихувати на рівному місці!

***

Проблема таки була — тільки вони встигли записати чергове заклинання, як один із браслетів на руці Аліни мигнув синюватим і почав змінювати свою форму.

— Макс десь тут, — повідомила дівчина. Ще кілька секунд подивилася на метаморфози на руці та додала, — наближається до нас. Цілеспрямовано.

— Та що сьогодні за день такий? — Зак знову чортихнувся.

— Субота, — люб'язно підказав Ярик, — маги вийшли погуляти.

— І звідки він знає? Тут теж є сигналка?

— Ні, я не відчувала. Це і не важливо, вам з Діаною час іти.

— А ви? — здивувалася дівчина.

— Він знає, що тут хтось є. Ми не можемо усі піти.

— І що ви скажете?

— Що прийшли поговорити про тебе, — швидко знайшовся Ярик, — тебе не взяли зі зрозумілих причин, як і Зака.

— Непогано, — погодився хлопець, — Діано йдемо по деревах.

— Чому по деревах?

— Не можна відстежити, пам'ятаєш? — він потягнув її за руку, — давай, немає часу.

Угу, часу немає! А те, що вона не вміє нормально пересуватися по деревах, нічого не бачить і взагалі мізки плутаються, нікого не хвилює?

Тонка скоринка, з кожним разом вона все тонше. Навколо — желе. І нічого не видно. Зате скільки можна відчути! Вона перетікала з гілки у гілку, з дерева у дерево. Але вона й одразу не розуміла напрямок, куди рухалася. Як це взагалі можна зрозуміти, якщо довкола лише темінь? А за деякий час думки взагалі сплуталися, лишилося лише відчуття, що їй потрібно рухатися.

Чи довго вона так бовталася і взагалі чи далеко перейшла дівчина сказати не могла. Врешті решт вона акуратно викотилася з дерева і розтяглася на галявині. Так вона лежала невідому кількість часу, а коли більш-менш привела думки в порядок, з подивом виявила Зак, що сидить поруч.

— Ек тебе занесло! — усміхнувся він.

— Як ти мене знайшов?

— Пошуковим імпульсом.

— Кожен так може?

— Ні. Якщо точніше — поки тільки я.

— Чому?

— Бо щоб знайти, треба знати, кого шукати. Складне заклинання, коли вивчиш, зрозумієш, про що я.

Діана тільки плечима знизала. Зрозуміє, так зрозуміє. Не зрозуміє, так не зрозуміє.

— А вибратися звідси як?

— Полетіли, що ще залишається?