22.2

— І що будемо робити? — запитала Аліна.

— Дублікат треба створити, — відповів Зак, — але проблема в тому, що створювати доведеться з пам'яті.

— Але ж ти вже робив так.

Діана мала рацію — ще кілька днів тому він приніс копію медальйону Віллі. Оригінал вони сховали з іншого боку ділянки — мало чого, раптом стане у пригоді.

— Насправді він досить неточний. Я не впевнений з вагою та складом.

— А це важливо?

— Може так, може ні, — сказав Ярик, — але краще зробити все ідеально, щоб потім не переробляти.

Хлопці старанно сфотографували, замалювали та вимірювали кулон у всіх можливих напрямках, запитали на рахунок складу (Єва безпомилково визначила на око, що було дуже доречним — Діана могла тільки припустити), почали думати, де дістати матеріали. І каміння, і біле золото знайшлися в Аліни, на превеликий подив дівчаток. Вона тільки знизала плечима і струснула браслетами на руці:

— З чогось мені треба було їх робити.

В результаті Зак з Аліною відлетіли робити дублікат (Діані та Єві довелося спуститися на кухню на першому поверсі та залишити там кулон), а Ярик залишився з дівчатами. Притягнувши ще пачку печива, вони сіли побалакати, потім Ярик показав кілька ілюзій, а врешті-решт вони почали будувати дельтаплан. Так, божевілля заразне. Як так вийшло Діана і сама не пам'ятала, але Зак з Аліною, коли прилетіли, оцінили, посміялися і пообіцяли більше не залишати їх самих.

Копія була досить грубою, так що зрозумівши, що і де саме не так маги взялися виправляти. Робота була нудною та абсолютно не видовищною, дівчатам це швидко набридло. Чаклувала Аліна, тож хлопці теж занудьгували. Але ці довго нудьгувати не вміли, а Зак вирішив, що модель дельтаплана цілком можна доробити. Вони були приблизно на середині, коли Аліна приміряла кулон до скриньки й з розчарованим стогоном заявила, що з неї досить і черга хлопців. 

До вечора вони мінялися по колу. Хто не «працював» — говорили, левітували модельку дельтаплану під стелею, грали в настільні ігри й продумували план облаштування горища. Один змінював іншого, кулон став входити у свердловину на скриньці, але нічого не відбувалося. Коли чергова спроба закінчилася нічим, Ярик з Аліною переглянулися і хлопець сказав:

— Зак, справа не у формі.

— А в чому ж? Вагу ми теж перевірили. Склад, я теж майже впевнений, правильний. Вони виглядають ідентично.

— На оригіналі напевно було заклинання-відкривачка.

— В сенсі? — не зрозуміла Діана. — Адже він теж не відкриває і взагалі магію глушить!

— Саме так. Зверху на «відкривачку» наклали глушилку, тому він блокує і скриньку, і сам себе. Ви ж самі розповідали, що зʼясували, що глушилки — це не справа рук твого дідуся.

— А ви можете на цей заклинання накласти? — Єва підняла дублікат.

— Може й могли б, але ми ж не знаємо, яке воно.

— І що ж робити? — розгубилася Діана.

— Потрібно зняти глушилку з оригіналу.

— Почекай, як це можна зробити, якщо поруч з ним будь-яка магія не працює?

— Але ж її якось наклали, значить можна зняти зворотним способом. І цей спосіб існує, — Ярик сказав це з натиском, дивлячись на Зака.

— Підберемо відкривачку, — відповів той.

— Можеш перебирати їх хоч до запаморочення, а потрібну не знайти, — зауважила Аліна, — ця може бути взагалі сімейною, унікальною та ніде не записаною.

— Я знайду потрібну, — тупо повторив Зак.

Аліна подивилася на брата з німим запитанням, але він лише хитнув головою.

— Сам це робитимеш! — зробила вона останню спробу.

— Добре.

— А що за спосіб? — поцікавилася Діана.

— Таке б не вийшло накласти традиційною магією, це заклинання травників, — пояснив Ярик, випереджаючи Зака.

Хоч сестрі він і показав, що Зак безнадійний, та от був невеликий шанс, що думка Діани може це змінити. 

— У нас якраз є... знайомий травник, — продовжив Ярик.

— А в чому тоді проблема? — не зрозуміла Єва.

— Це Макс, — навіть без відповіді друзів, Діана вже була впевненою у цьому.

Очі Зака ​​на мить гнівно потемніли, але він швидко опанував себе.

— Ми до нього не підемо.

— Ти можеш не йти, — спокійно погодилася Діана.

— Ви теж не підете!

— От ще! Ти мені вказуватимеш?!

Хлопець з дівчиною втупилися одне в одного злими поглядами. Він не витримав першим:

— Вибач, я не це хотів сказати… але, будь ласка, не треба. Я знайду необхідне заклинання.

— Шукати голку в стогу сіна, — пробурмотіла Аліна.

— Якщо не знайду, то сам з цими чортовими травами розберуся! У мене дідусь травник, він допоможе.

— І коли це буде? Через рік? Два роки? Чи п'ять? — поцікавився Ярик.

Зак скрипнув зубами й відвернувся. Діана, вже перейнявши звичку Аліни, подивилася на Ярика, але той лише безнадійно розвів руками. Аліна ж сиділа засмучена, браслети на її руці ображено посивіли.

— Зак?

— Так?

— Що не так із Максом?

— З ним немає нічого так.

Щось це їй нагадує. Єва поруч тихесенько фиркнула, також згадавши цю фразу Діани. І в іншій ситуації дівчина також усміхнулася б або розсміялася, але не зараз.

— Нам потрібно відкрити скриньку.

— Я пам'ятаю.

— Якомога швидше.

— Я знаю.

— Це дуже важливо.

— Та знаю я! — розлютився хлопець. — Чого ти ще від мене хочеш?

— Не кричи на мене, — теж підвищила голос Діана. — Таке враження, що це мені потрібне! Та я б у житті про все це не чула!

Ярик щось шепнув Аліні, та йому відповіла. Він похитав головою, а тоді кивнув. Аліна зробила кілька пасів і над Заком із Діаною повисло по індивідуальному пологу тиші.

— Так, а тепер слухайте уважно, — сказала вона. — Перше — нам потрібно знайти Дар. Нам усім це потрібне. Тобі, — вона тицьнула пальцем в сторону Діани, — також. Роби потім із ним що захочеш, але він потрібний усьому світу. До того ж без Дару ти завжди повинна ховатись від магів і від магії. Хочеш цього? Ні? Я так і думала, йдемо далі.