26.2

Діану хвилювало одне питання, але для цього треба було кудись подіти Зака. І тільки коли вже ввечері всі почали збиратися, у неї з'явилася ідея, як це зробити.

— Заку, проведеш Єву?

Подруга з подивом глянула на Діану, але заперечувати не стала. Як і хлопець. Ярика дівчина непомітно притримала за рукав, а Аліна і сама зрозуміла і йти не поспішала.

— Це про Зака ​​з Максом, так? — запитала вона, коли вони залишилися втрьох.

— Так. Розкажіть мені, що сталося.

— Їх спитай, — пробурчав Ярик.

— Я питала.

— Кого?

— Обох.

— І що сказали? — зацікавився хлопець.

— Макс сказав, що наче щось наростало, а потім вибухнуло. І ще він пробачив Заку, але той не хоче чогось там визнати. А Зак взагалі нічого зрозумілого не сказав, але, на його думку, винен Макс.

— Як завжди, — розчаровано сказав Ярик, — а я вже подумав, він щось нове тобі скаже.

— Хто з них?

— Та обидва, але більше — Зак.

— Чому? І що в них трапилося? До чого тут Влада?

— А ти звідки про Владу знаєш? — здивувалася Аліна.

— Бачилися... і говорили теж, — дівчина скривилася, згадавши цю неприємну особу.

— Коли?

— В суботу.

— Він притяг її з собою, — зрозумів Ярик та хмикнув, — а навіщо сказав?

— Так.

— І навіщо?

— То ви мені розповісте?

— Гаразд, — зрештою кивнув він, — тобі треба знати. Може, з цього й вийде що… але розкажи, що ти знаєш про Владу і що було в суботу.

— А Зак хіба не говорив?

— Нєа, він повернувся злий як чорт і майже весь день у тебе простирчав.

Чекав весь день, так… 

Діана переповіла події суботи, та деякі маловажливі моменти пропустила. Точніше, вона пропустила практично все і розповіла тільки про зустріч у лісі, фейкові перегони та розмову з Максом.

— Цікаво, — Ярик задумався і повторив, — може з цього щось і вийде.

— Ти так думаєш? — браслети Аліни брязнули, на них з'явилися жовто-золоті мотиви, а в голосі була надія.

— Вже дзвіночки дзвенять, — хмикнув на це брат. — Я сказав може, а не точно… але шанс напевно є.

— Про що ти? — не зрозуміла Діана.

— Та таке, думки вголос. Слухаєш? Добре. Макс приїжджий, він раніше у Києві жив. Там особливо перевтілюватися нема де, тому він, як здібності з'явилися, почав вчитися чаклувати. З цієї причини його сім'я сюди переїхала. Взагалі маги здебільшого живуть десь на природі чи біля природи. Особливо сім'ї з дітьми, бо вчитися треба. От в таких приватних секторах, як наш. Край великих міст, де школи магів є, але щоб і природа довкола.

Ось так і з ним — з'явилися здібності й батьки почали шукати способи перевезти його ближче до лісу. У них із грошима проблеми були, але це не суть. Врешті переїхали. А Зак завжди тут жив і як здібності з'явилися в лісі буквально цілими днями пропадав. Коротше, коли вони потоваришували, Зак сильно в магії відставав, а у Макса з перевтіленнями було важко. Зак вчив Макса перевтілюватися, а Макс його — чаклувати. 

Вони пропадали вдвох не те, що на день, на всі вихідні. Через рік, коли в нас з Аліною з'явилися здібності, ми стали пропадати вже вчотирьох. Вони тоді вже піднатаскалися і приблизно зрівняли магію і перевтілення, а за той рік стали найкращими друзями. Їм навіть думки не треба було вміти читати, вони й так розуміли одне одного з півслова та напівпогляду. Постійно щось затівали й весь час були разом. Де є один, там обов'язково знайдеться другий. Якщо одного зловили над якоюсь каверзою, другий, без сумніву, теж брав у ній участь. 

І вони ніколи не сиділи на місці, постійно щось творили, кудись поспішали, над чимось експериментували. З ними ніколи не було нудно, а ще вони були для нас чудовими вчителями — на цьому теж натаскалися за рік. За кілька місяців ми з Аліною пройшли річну програму магічки та перескочили на їхній курс. До головного болю вчителів, так, от хто цьому не радів. Вони ж постійно щось затівали, а тепер у розпорядженні з'явилося ще чотири руки для виконання цього. 

Тоді у нас з Аліною проявилася «обдарованість», я дивився на них і тихо заздрив — ні в кого іншого не було того, що було у цих двох. А потім з'явилася Влада, — він подивився на Аліну.

— Влада теж із приїжджих, — продовжила дівчина. — Але вона приїхала запізно і замість того, щоб щосили вчитися і «тренувати» свої перевтілення, щоб наздогнати нас… Я одразу знала, що їй не місце з нами. Вона… якась чорна… не знаю, як пояснити, але дивишся — і гидко стає. 

Я не стала одразу говорити, думала, вони й самі зрозуміють. Та й взагалі… спочатку вона всім подобалася — мила, привітна, весь час сміється, а про зовнішність я взагалі мовчу. Ну, ти її бачила. Вона теж з donatus і це якраз її здатність. Вона може поголитися, а наступного дня відростити шикарне волосся до землі. Може змінювати колір очей хоч щогодини, змінювати риси обличчя, фігуру. Але з цією ефектною зовнішністю у душі вона все одно була чорна. 

Їй сподобався Макс, але він постійно був із нами, із Заком. Зак на той час уже розглянув її справжню і не дуже полюбляв. А ще ми літали надто далеко, надто швидко, без певної мети, займалися якимись нісенітницями. Коротше, вона вирішила, що з цим настав час закінчувати. Я знала, що щось задумала, але не знала, що саме. А вона вже робила… — Аліна перезирнулась із братом.

— Я довго не міг зрозуміти, що між ними відбувається, — перехопив він естафету, — були найкращими друзями, нерозлийвода, а тут щось змінилося. Це змінювалося помалу, але щодня. Спершу я просто відчував, що щось не так. Потім це вже стало видно — погляди, поведінка. Вони стали дратівливими, менше часу проводили разом… а потім почали сперечатися. Ось тут я забив на сполох, бо з ними такого просто не могло бути.

Ми з Аліною цілу ніч намагалися зрозуміти, що відбувається. Весь наступний тиждень теж саме. А потім... потім ми зрозуміли. Вони знову лаялися, але я не міг прочитати Макса. А ось Аліна могла. Знаєш, спершу у нас обох був шок. Ну як так? А що з нами сталося? Але все було просто — це був не Макс.