Дароване прокляття

Глава 29. Розплющені очі

З ранку з Діаною залишилися хлопці, а Аліну відправили посвітитися перед батьками та до школи. На останнє дівчина тільки пирхнула і сказала, що може тиждень і без неї обійтися. На що Ярик їй відповів, що перед учителями теж треба іноді світитися, а то можуть паніку підняти та зателефонувати батькам дізнатися, де вони пропадають удвох.

Хлопцям, то вони й хлопці, на місці не сиділося. Ярик згадав про горище, Зак теж був не проти покопатися в коробках.

— А я туди як потраплю? — поцікавилася Діана.

— Сходи або вікно… — сказав Зак, але нахмурився. — Ні, не підходить.

Вилітати назовні, за захист стін будинку, дівчині не можна було. А сходи це надто голосно і помітно, а вони ж бо не самі в будинку.

— Так дірку в стелі провинтимо, — видав Ярик.

Дівчина поперхнулась печивом і подивилася на нього, як на божевільного. А ось Заку ідея друга сподобалася, він обійшов кімнату по периметру і тицьнув над шафою.

— Ось тут.

— Не треба, — спробувала протестувати Діана.

— Треба, як інакше? — справедливо запитав Ярик.

— Ніяк, я тут посиджу.

— Та ладно тобі, все буде нормально, — почав Зак, — виріжемо невеликий шматочок стелі, щоб пролетіти можна було. Я заклинанням зміцню, а коли потрібно буде — зростимо її назад.

— Так, а в мене в стелі дірка буде. Ото батьки здивуються та зрадіють!

— Так ілюзію накладемо, непомітно буде.

На цьому аргументи у дівчини скінчилися. Їхня ідея теж не здавалася такою ідіотською, хоч і доброю не була. Та через хвилин п'ятнадцять хлопці вже зробили отвір, злеветували той шматок стелі на горище і наклали ілюзію. Діана довго й уважно вдивлялася в стелю, але відмінності справді не змогла знайти. Загалом, результатом усі були більш-менш задоволені, тому вони перелетіли на горище.

— І з чого почнемо? — Ярик по-господарськи озирнувся.

— З першої коробки, — запропонувала Діана, — і все записуватимемо в каталог.

— Ну ти й зануда, — хлопець закотив очі.

У першій коробці вони нічого цікавого не знайшли, там був звичайний мотлох. Як і у другій. А ось у третій, до всього іншого, був і один артефакт. Нічого особливого — прогноз погоди. Хлопців це розчарувало, але вони все одно використовували його з десяток разів для різних місць. Результати Діана записала — для перевірки.

До повернення Аліни друзі встигли переглянути п'ять коробок. Вони знайшли ще один артефакт та деякі лабораторні штучки. Що це все для лабораторії її переконували Зак із Яриком, бо Діана в цьому нічого не впізнавала. Та й у Макса в лабораторії було зовсім по-іншому.

Аліна оцінила виконану роботу, зі співчуттям подивилася на дівчину і стусанами вигнала хлопців — засвітиться перед батьками та зробити уроки. Другим можна було й у Діани зайнятися, але перше було набагато важливіше.

— Як думаєш, скоро повернуться? — запитала Діана.

— Так, але не раніше, ніж за годину.

Це була хороша новина, з якого боку не подивися. Були деякі плани... Аліна вислухала, визнала придатним і погодилася допомогти. Власне, від неї потрібно лише переналаштувати «пропускаючий» бар'єр.

Хвилин за десять у кімнаті з'явилася блондиниста голова і з цікавістю озирнулася.

— Непогано... а що навколо будинку діється! З чого такий переполох?

— А ти бачиш? — здивувалася Аліна, яка щиро вважала, що у цьому вмінні поки попереду усіх однолітків.

— Не те щоб бачу, — Макс на секунду задумався, — так, невелика хитрість.

Діана зрозуміла — це щось його, травницьке.

— О, а зі стелею в тебе що? — тим часом запитав хлопець.

— Хід на горище, — дівчина знизала плечима, — хочеш подивитися?

— А то!

Так, логічно. Якщо хід є, там напевно цікаво.

Горище хлопця не розчарувало. А заглянувши в одну з коробок, він просто засвітився і заскакав навколо, переглядаючи вміст інших. Як же це нагадувало Зака з Яриком! Вони точно підходили одне одному.

Після коробок Макс підійшов до стін, куди через відсутність дошки повісили величезні аркуші паперу, на одному з яких Аліна якраз написала якусь штуку з магічки, в якій ще не розібралася. Хлопець оглянув записи й тицьнув пальцем:

— Тут неправильно.

— Чому? — Аліна підійшла і теж дивилася на лист.

Наступні кілька хвилин вони несли повну маячню, з якої Діана нічого не зрозуміла. Але Аліна радісно вигукнула, щось дописала маркером і почала махати руками та бурмотіти собі під ніс.

— Так, це надовго, — прокоментував хлопець, — то що ти хотіла?

Діана подивилася на подругу, яка ходила туди-сюди й здорово нагадувала ненормальну і якось із сумнівом озирнулася.

— Вниз? — тямуще запитав Макс.

— Так, давай.

Дівчина не знала, з чого почати. І не знала, як йому сказати. І як він відреагує? Але розповісти треба було… вона зітхнула та все ж почала.

У міру розповіді хлопець все серйознішав, його обличчя витягнулося, кулаки стиснулися до білих кісточок. Коли Діана закінчила, він уважно подивився їй у вічі й розгублено пробурмотів:

— Не брешеш… але такого не може бути… — очі, губи та брови Макса безупинно ворушилися, але обличчі відбивалися найрізноманітніші емоції. — Я… ні! Пробач…

Він перевтілився та вилетів, а Діана зітхнула і пішла нагору. Коли Аліна вийшла зі свого магічно-навчального трансу і навколо неї перестали танцювати іскри, вона відразу ж уп'ялася поглядом у Діану:

— Ну що?

Дівчина лише розвела руками й вкотре зітхнула. А що тут скажеш?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше