29.2

Хлопці повернулися через півтори години й з криками «так от воно як», «боже, все так просто» і тому подібними почали повторювати подвиги Аліни у вивченні нового матеріалу. Поруч із ними Діані було моторошно. Мало що, раптом щось вибухне. Захист захистом, а якось повітря навколо обох погано світилося... Аліна лише махнула рукою і затягла дівчину в інший кут горища вчитися. Погано світитись почало і навколо неї теж…

Через годинку хлопці вирішили «розвіятися» і перескочили на заклинання з щоденника Діаниного дідуся, а потім почали шукати в купі коробок якийсь супер-пупер артефакт. Не знайшли, через що засмутилися, але тут їм на очі попалася якась інша дуже цікава штука і вони забули про те, що шукали спершу. Вдосталь накрутивши цю штуку в руках, вони згадували про артефакт і знову починали шукати. Так відбувалося щоразу і незабаром горище перетворилося на якесь поле бойових дій. Діана безпорадно оглянула гору мотлоху, що валявся всюди, і багатозначно глянула на Зака.

— А, дурня, — він легковажно махнув рукою, — зараз усе повернемо на місце.

Повернути на місце не вийшло — все було впереміш і ніхто не знав, що і де лежало. В результаті маги левітували предмети по коробках, засунувши за принципом «що куди влазить». За це вони ж і поплатилися — Ярику чомусь терміново знадобилася штуковина з п'ятої коробки, але на місці її не було. Навіщо було переривати у пошуках нового перші коробки, де вони вже провели ревізію, Діана зрозуміти не могла. Хто саме це зробив, хлопці теж не пам'ятали, але засмутилися всі. Отак писали-писали, а все даремно!

Діана, як найголовніший ревізор і зануда, намалювала на одному з листів план горища і розставила там номери коробок.

— Ти ще речі пронумеруй, — уїдливо порадив Ярик і тут же про це пошкодував.

Дівчині ідея припала до смаку. Тому вже незабаром на схемі потрібно було виписувати номери артефактів та речей, що знаходяться в даній коробці. У великому зошиті вона збиралася вести каталог, де був би номер речі, що таке і навіщо потрібно, як користуватися та інше. Хлопці сумно застогнали, чудово розуміючи, чим їм це загрожує.

Потім накреслили схему горища і почали складати план його облаштування. Потрібні були килими, подушки або крісла-груші, стільці на крайній випадок. Будь-яка канцелярія (не літати ж до Діани в кімнату щоразу), а ще поличка для книг… список усе ріс, горище вже не здавалося таким великим і відчайдушно не вистачало місця.

За всякими подібними клопотами, а ще просто розмовами, вони й не помітили як настала ніч.

***

Коли Зак з явно недружнім виразом на обличчі закрив їй дорогу, дівчині стало моторошно. Вона позадкувала, але напоролася на Ярика, який стояв позаду. От чорт, а ранок так добре починався! Ну нічого, ось зараз вона…

— Навіть не думай, — перервав її думки Зак, крутячи в руках яскраво-фіолетову кулю.

— Що вам потрібно? — неприязно запитала Влада.

— Та так, побалакати прийшли.

— Про що?

— А ти не здогадуєшся?

— Ні.

— Подумай краще, — в очах хлопця спалахнув недобрий вогник, куля в руках поміняла колір.

— Ти не посмієш, — по зляканому голосу відразу стало зрозуміло, що вона в цьому не впевнена.

— Чому ж? Ти й не таке зробила та оком не моргнула.

— Я зробила те, що потрібно!

— А ми тим же займаємося, — в руках Ярика з'явилося таке ж заклинання.

— Це давно треба було зробити, — підтакнув Зак, насуваючись на неї.

Ось тут Владі вже справді стало страшно, вона відчайдушно закрутила головою, шукаючи шляхи до відступу. Раптом вона побачила фігуру в кінці вулиці й у неї зʼявилася надія.

— Максе! — у дівчини вирвалося полегшене зітхання.

Зак чортихнувся і зовсім недобрим поглядом дивився на хлопця, який до них наближався.

— Тільки спробуй, — процідив він колишньому другові.

Макс не нагородив його і поглядом, натомість подався до дівчини. Та якщо вона й чекала на допомогу від нього, то не дочекалася. Хлопець схопив її рукою за горло, закинув голову і влив усередину тягуче-в'язку чорну рідину, змусивши її потім проковтнути. Слідом пішли кілька крапель чогось буро-зеленого. 

Коли Макс її відпустив, дівчина почала швидко змінюватися. Зріст, обличчя, фігура... зі стрункої прекрасної дівчини вона перетворилася на низеньке повненьке дівчисько з бляклими очима і волоссям, що стирчить на всі боки. Влада охнула і спробувала перевтілитися, але з жахом виявила, що не може. 

Дівчину перекосило, вона розширеними очима подивилася на Макса, але напоролася лише на холодний погляд, який не виражав і краплі співчуття до неї. Тоді Влада кинулася навтік. Їй ніхто не заважав — хлопець із таким же холодом дивився їй услід, а Зак із Яриком були надто вражені тим, що сталося. 

Ось вона спіткнулася і впала, обернулася мов зацькований звір, підхопилася і побігла далі, але ніхто навіть не ворухнувся. Коли вона зникла, Ярик ожив і смикнув друга за рукав. Він відчував — зараз обом потрібен час, вони ще не готові. Мда, завдяки Діані тут і справді зрушення, але якою ціною… він знову потягнув Зака, який не поспішав рухатися, щось шепнув тому на вухо і врешті хлопці перевтілилися і полетіли. 

Коли й вони зникли з очей, Макс задумливо побрів по вулиці. Дійшов до місця, де дівчисько впало, нахилився і підняв невелику прозору кульку з зеленою іскрою всередині, яка валялася на розбитому асфальті поміж каміння. Так от воно що… хлопець з огидою замахнувся, але в останній момент передумав і засунув кульку в кишеню. Хто знає, для чого це може стати в пригоді.