Дароване прокляття

Глава 30. На краю прірви

За тиждень друзі обжилися на горищі. Діана зібрала по дому коцик і дві подушки, ще пару притягли друзі. Коцики постелили на підлогу і Зак над ними помагічив, так що сидіти стало м'якше і зручніше. А з подушками можна було й полежати, хоча частіше їх притуляли до коробок й спиралися на них. 

Замість тумбочок друзі знайшли ще кілька коробок, в одну з яких натягли купу паперу, ручки, олівці та іншу канцелярію, а в другу — кілька пляшок води та їстівні запаси. Під вікном, де стеля була набагато нижчою, влаштували місце для сну чи валянь. Це було єдине місце на горищі, де можна було спокійно лежати, коли решта троє тренуватиметься. А дбайливий Ярик навіть поставив там полог тиші. З вікном теж помудрили й тепер було достатньо вимовити одне слово, щоб воно відчинилося, і інше — щоб зачинилося. 

Діана закріпила на одній зі стін нитки між офісними кнопками й поруч поклала маленькі листочки та прищіпки — для завдань, якихось дрібних записів, нагадувань. Не все ж писати на великих аркушах, паперу не напасешся! 

Ревізія коробок просувалась з перемінним успіхом — вони розібрали з десяток, але зрозуміти призначення половини предметів не змогли. Аліна на це пирхнула і сказала, що на більшості просто немає жодної магії. На більшості, але не на всіх. В інших був свій магічний фон, до того ж не зі слабких. У щоденнику вони не були описаними, експерименти хлопців ні до чого не привели й вони змушені були відкласти їх до кращих часів та більших навичок.

Макс не прилітав, ніхто з друзів його теж не бачив. Навіть у магічку не ходив, що зовсім недобрий знак. Діані про це ніхто не говорив, та й взагалі всі оминали цю тему. Як і те, що він зробив із Владою. Хоча, що саме він зробив хлопці так до кінця і не зрозуміли, а в магічці вона теж відтоді не з'являлася.

Загалом, у компанії друзів нудно не було — постійно чимось дивували, чомусь вчили, щось розповідали чи вигадували. Єва мало не щодня після школи заходила і вони ставали звичайними підлітками, балакали, жартували, грали в ігри та дивилися фільми.

Була лише одна проблема — Діана ні на секунду не могла забути, чому вони всі саме тут і займаються саме цим. Рядки з щоденника постійно спливали в пам'яті, спогади наздоганяли її. Не раз Зак будив дівчину посеред ночі, бо вона кричала. Вдень було не так погано, але вночі вона ніби залишалася наодинці зі своїми страхами та переживаннями. І з кожним днем ​​ставало лише гірше. 

Друзі запевняли, що щита ніхто не торкався, але Діані легше від цього не ставало. Втім, як і їм. Це насторожувало, змушувало чекати чогось гіршого. А коли дівчина виглядала у вікно, її не покидало почуття чужої присутності. 

Вона переживала і за друзів, але ті розробили суперплан маскування та запевняли, що їхні польоти туди-сюди помітити та відстежити неможливо. Та куди там неможливо… вони всього-на-всього самовпевнені підлітки. Якщо навіть той чоловік сказав, що він не зможе перемогти її ворога… 

Коли Єва збиралася до неї, Зак або Аліна зустрічали дівчину і якось над нею чаклували, так що відвідування подруги теж не можна було побачити. Діана б не вірила у ці заходи (учні-десятикурсники проти одного з найсильніших магів у світі, ага!), але вони відкопали й використовували з цією метою один з артефактів дідуся і це давало надію.

З кожним днем ​​ставало лише гірше. Нервували всі, навіть Ярик. А дівчина вже місця собі не знаходила і весь день металася з кута в куток.

— Діано, та заспокойся ти, — не втримався Зак. — Залишилося всього кілька годин. Одна ніч — це дурниця.

— Шість годин, — поправила вона. — І ні, не дурниця. Може, він весь цей тиждень готувався, а зараз щось зробить!

У друзів і самих були такі думки, але хлопець сказав інше:

— Якби так, то промацував би охоронку. Ми б дізналися.

— Це ж не підліток! Він і так бачить, що ви самі говорили.

— Не все можна побачити.

— Саме на такі випадки й промацують, — підтримав друга Ярик.

— Або створюють артефакти, — заперечила його сестра.

— А тепер він у всеозброєнні та готовий напасти. Або зробити щось гірше… а тут мої батьки!

— Та не зможе, ти ж сама бачила опис захисту, — заперечив Зак.

— Завжди можна знайти лазівку, — сказала Аліна.

— От-от! А мої батьки ні в чому не винні. Поки я тут — їм загрожує небезпека. І вам усім…

— Тут тобі нічого не загрожує

— Та навіть він сказав, що сподіватиметься!

Пояснювати, хто «він» було не потрібно. Зак все ще стояв на своєму, але на обличчях двійнят почали з'являтися сумніви.

— І що ти збираєшся робити? — хлопець уже мало не кричав.

— Я піду… далеко… у ліс.

— З глузду з'їхала?

— Тут ми вже спіймані, сидимо немов у клітці. Потрібно тільки відчинити двері, дістати ножа або пістолета… а що якщо він і без магії будь-якої прийде, просто візьме пістолет? Що ми можемо зробити?

— У нас бар'єр стоїть, який чужих не пропускає, ти не забула?

— А раптом його можна оминути?

— Можна, — погодився Ярик.

Зак кинув на двійнят злий погляд і обернувся до Діани:

— А в лісі в тебе що? Там і такого немає!

— Але ліс величезний і мене там не знайти, та й бігти є куди!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше