Дароване прокляття

30.2

Вони сперечалися ще довго, поки двійнята не зайняли впевненішу позицію, а загальне божевілля передалося і Заку. Це було дивно, але й хлопцеві залишатися в будинку стало здаватися небезпечним, а піти до лісу — набагато кращим варіантом. А час все спливав… 

До другої ранку, часу Діаниного народження, залишалося близько п'яти годин, коли вони вийшли з дому. Вийшли Діана з Євою (яка ув'язалася за ними, хоча Діана була категорично проти) і медальйоном, а маги прикривали їх з повітря артефактом дідуся. Дівчина не відразу зрозуміла, як так може вийти, але хлопці провели аналогію із закритою коробкою — не так важливо, що всередині, зовні видно лише стінки. Вони збиралися прикрити за допомогою артефакту район навколо Діани та Єви, так що антимагічна дія медальйону всередині цієї області вже не мала значення. Так вони дійшли до лісу, а там до них приєднався Зак.

— А Аліна з Яриком де?

— Політають навколо, нас прикриють і послідкують заразом.

Такий стан речей Діані чомусь не сподобався, але заперечувати вона не стала. У лісі було темно, холодно та страшно. А ось почуття занепокоєння, яке гризло її вдома, зникло. Але страх залишився... і навіть посилився. 

І який чорт її сюди погнав? У будинку ж і справді було набагато краще. А так ходять невідомо де, тремтіння до кісток пробирає. Щось у ній противилося таким думкам, запевняло, що все нормально, так і має бути, вони в безпеці. Немов хтось нашіптував на вухо... внутрішній голос? Від хвилювання він навіть інколи збивався на суржик, хоча її батьки перейшли на українську давно, а Діана нею розмовляла все життя.

Вони ходили та ходили. Зупинишся — замерзнеш, та й рухаючись можна хоч трохи відволіктися. Де вони зараз не могли сказати навіть Зак, хіба що вилетіли б на найближчий маяк. І те, з медальйоном не політаєш, та і Єва з ними. Неподалік хруснула гілка, друзі насторожено озирнулися. Ні, ніби нікого. Хрускіт почувся ще раз, серце дівчини завмерло.

— Заку, — тихо покликав Ярик, — Діано, ви де?

Вони видихнули з полегшенням.

— Тут ми, — так само тихо відповіла вона.

— Що трапилося? — побачивши двійнят, запитав Зак.

— Він не працює.

— Як так?

— Як, як, дуже просто, — огризнувся Ярик.

Аліна невдоволено на нього шикнула. Зак покрутив у руках артефакт, хоча у присутності медальйону це було більш ніж марно.

— Може ви надто близько були?

— Я схожий на ідіота? — образився Ярик.

— Ну не зламався ж він!

— Полетіли перевіримо.

У Діани виникло стійке почуття правильності такого варіанту. Так, хлопці повинні летіти... Але Зак, найбільш параноїдальний з них усіх, її думки не поділяв:

— Котра година?

— Ще пів години, — сказала Єва

— Не подобається мені це, — він уважно оглянув друзів і зітхнув, — гаразд, полетіли подивимося, що там не так. Аліно, залишишся?

Вона кивнула. Діані без хлопців стало тільки страшніше, але занепокоєння зникло, все йшло як слід... стоп! Як це, як слід? Та вони нічого такого планували! Діана застогнала.

— Що таке? — занепокоїлась Єва.

— Ні, нічого… Все нормально.

Їй би самій розібратися, що в неї в голові відбувалося! І чому такі дивні думки крутяться і звідки вони беруться. Ні, Зак мав рацію, тут точно щось не так... неподалік знову хруснула гілка і дівчина заспокоїлася — хтось з хлопців вже повернувся, а значить все нормально. 

Та це не був ні Зак, ні Ярик. Майнула тінь, потім коротко спалахнуло світло й Аліна закричала: «лягай!». Спалах повторився, мотивуючи дівчат впасти на землю краще за крик подруги. Це б мало допомогло, але, на щастя, медальйон глушив будь-яку магію за кілька метрів від них.

— Що робити? — прошепотіла Діана.

— Бігти, — відповіла Аліна, — давай, якнайшвидше і всі в різні боки.

Вони не встигли. З тіні з'явилася похмура і явно неприязно налаштована постать у каптурі, в якій дівчина з жахом та полегшенням (добре хоч тільки один!) впізнала чоловіка з автобуса. Її ноги приросли до землі й при всьому бажанні вона не змогла б зрушити й на кілька міліметрів. Чоловік почав повільно наближатися, в його руці блиснуло лезо. 

Потрібно терміново щось зробити! Руки її не слухалися, ноги теж, крик застряг у горлі. А він ще на крок ближче... раптом дівчата почули крик. Чоловік здригнувся і повернув туди голову, та не встиг зреагувати. З іншого боку на нього настрибнув Зак, а за мить зі спини накинувся Ярик. Почувся стукіт леза о землю. Хоч би нікого з хлопців не поранило! Аліна смикнула дівчину за руку, виводячи з заціпеніння.

— Ділимося і біжимо, — вона кинула короткий погляд на бійку, — швидше. Давай, ти їм не допоможеш, — і вона підпихнула Діану в спину.

Дівчина це розуміла, але так просто втекти… але якщо її вб'ють, буде тільки гірше. Так, треба йти. З ними все буде гаразд. Принаймні вона дуже на це сподівалася.

Та за кілька метрів дівчина розвернулася і кинулася в інший бік, наздоганяючи Єву.

— Тримай, — вона засунула подрузі медальйон у руку.

— Що? Ні!

— Бери, адже в тебе взагалі немає жодного захисту!

— А в тебе значить є?

— Я полетіти можу, — невпевнено сказала Діана.

Ця думка навʼязливо крутилася у голові, дівчина відчувала, що має позбутися медальйону. Єва з таким же сумнівом подивилася на неї, вона також хмурилася, але медальйон взяла.

— Діано, — подруга ривком її обійняла і прошепотіла, — все буде добре... лети звідси якнайшвидше і якнайдалі... лети додому.

Вона так само швидко відсторонилася і з усіх ніг кинулася геть, спеціально створюючи якнайбільше шуму. Аліна робила те саме. Діані залишалося тільки тихо і якнайшвидше забратися звідси. Вона схлипнула, перевтілилася і полетіла.

Як довго і в якому напрямку дівчинка летіла вона б сказати не змогла, але коли з неба спікував здоровенний орел вона була настільки вимотана емоційно і фізично, що від несподіваної хвилі страху мимоволі перевтілилася і каменем полетіла вниз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше