Глава 31. Розбір помилок

— Діано! Діано! — хтось наполегливо тряс її за плечі.

Було холодно, все тіло нило, а ще щось боляче вп'ялося в бік. Вона знехотя розплющила очі й відразу спробувала піднятися, від чого все тіло заболіло ще сильніше.

— Тихо, не поспішай, — Зак допоміг їй сісти. — Все добре.

— А де? — дівчина покрутила очима, але вони достатнього огляду не давали.

— Все добре, не бійся, — хлопець усміхнувся. — З днем ​​народження!

Дівчина глянула на наручний годинник. Дві години сімнадцять хвилин. Дев'ять хвилин тому їй виповнилося шістнадцять. Але це означає… вона полегшено видихнула, а потім раптом схлипнула й уткнулася хлопцю в плече. Він обійняв дівчину і почав шепотіти:

— Все добре. Вже все позаду.

Через кілька хвилин Діана заспокоїлася настільки, що спробувала піднятися на ноги.

— Макс! Ярик! А де Аліна та Єва?!

Зак підхопив її під лікоть і не дав упасти, бо дівчина сама не змогла б встояти. А вона побачила друзів. Макс усе ще лежав непритомний, її знайомий-рятівник поклав руки хлопцю на лоба і на груди, від долонь чоловіка йшло ледь помітне свічення. Аліна сиділа поруч і старанно за ним повторювала, тримаючи руку хлопця.

— Де Ярик та Єва? — все з більшим занепокоєнням запитала Діана.

— Він полетів її шукати. Знайде, не хвилюйся.

***

Коли Ярик з Євою нарешті прийшли, Макс уже непогано почував себе, стояв на ногах і стверджував, що цілком може перевтілитися. Аліна не відходила від нього ні на крок, готова у будь-яку мить підхопити, якщо щось трапиться. Зак теж щось помудрив, так що і Діана почувалася цілком добре, але хлопець також від неї не відходив.

— Вибач, — Макс підійшов (неслабко так хитаючись) до Діани, — я...

— За що?!

Такого від нього дівчина не чекала. Це ще хтось перед ким вибачатися повинен, он як йому дісталося через неї!

— Це через мене, — він все дивився в землю, — будь ласка, вибач. Я правда не хотів такого.

Діана здивовано подивилася на нього, потім кивнула та обійняла хлопця:

— Ти не винен.

Максу, як і Заку, не дуже вірилося в це, але на душі йому стало легше.

— Усі ви молодці, — пробурчав знайомий-рятівник, — шайка бовдурів!

— Ми молодці? А ти сам що зробив? — розлютився Зак.

— Все було б добре, якби ти не поліз кудись не треба! Дев'ять років… але й так би все обійшлося, але ж вам не сиділося в домі, — все більше розпалювався сивий, — менталіст ти недороблений, не зміг навіть звичайних нав'язливих думок розпізнати!

— Не звичайних, — заступився за друга Ярик, — він же з donatus.

— А ви куди дивилися, обдаровані наші? От би й допомогли, це ж з вашої частини! І ти теж, — чоловік тицьнув пальцем у Макса, — додумався використати його ж магію проти нього.

— А що було робити? І звідки я знав, що вона його?

— А ти в кого цю штуковину підібрав?

— Все одно виходу не було!

— Вихід є завжди.

— Кинути спадкоємицю абсолютно без захисту? Ну так, це вихід, — злим тоном протягнув Зак.

— Чому ви тут? — влізла в їхню суперечку Діана.

— А ти де хочеш, щоб я був?

— Ви самі сказали, що вам до мене немає діла й ви будете з сім'єю. Що змінилося?

— А я тут і не через тебе, а через цього малолітнього бовдура. І я не так тобі сказав.

— Правда? — «малолітнього бовдура» Зак пропустив повз вуха, — а суть не змінилася!

Дідусь і онук дивилися один на одного. Двійнята переморгнулись і Аліна-миротворець стала між ними:

— Припиніть.

— Не лізь, це сімейне, — відмахнувся від неї чоловік.

— Ні крапельки, це всіх стосується.

— Де він? — раптом запитала Діана.

Це питання примирило сперечальників набагато швидше за двійнят і всі подивилися на Діану.

— Що? — насторожено запитала вона.

— Ти закричала і це сталося, — Зак зам'явся, — мов землетрус, але він його проковтнув. Не залишилося ні кулі, ні його. Нічого.

Діана відкрила рота і закрила його, а тоді знову відкрила і так і стояла.

— Можливо, я винен перед тобою, — почав дідусь Зака. — Вибачатись не буду. Але дякую за те, що ти зробила. Ще б кілька митей і…

— А я не для вас це робила, — огризнулася дівчина.

— Тоді ми квити, — він хмикнув і задумливо на неї подивився. — Знаєш, а ти мені подобаєшся.

Дівчина зміряла його поглядом і відвернулася. Сил щось відповідати в неї вже не було, як і бажання. От зараз би завалитися десь та там і лежати тиждень не встаючи!

До будинку їх підкинув дідусь Зака ​​своїм швидко-вітряним способом. Діана подивилася на давно сплячий будинок, на вікна та на Єву.

— А в кімнату можете закинути?

Дідок пробурчав щось незрозуміле, потім сказав, що йому ще треба з Максом повозитися, але все ж таки повернувся до неї:

— За все треба платити, за Дар теж. І ціна за нього велика… хотів би, але я не знаю, як тобі можна допомогти.

Він узяв хлопця за руку, і вони зникли. Зак скрипнув зубами, Діана зітхнула.

— І як ми додому потрапимо? — запитала вона, маючи на увазі Єву.

— А левітація тобі на що? — запитав Ярик.

Ідея була непогана. Діана перетворилася, залетіла через горище, спустилася в кімнату і відчинила вікно. Прилетів Ярик і пробурчав, що треба ще і її вікна на відкриття-закриття зачарувати. Незабаром показалася стривожена Єва, якій було страшно ось так повітрям підійматися, але хлопець допоміг забратися до кімнати й дівчина одразу розслабилася.

— Ярику, стій!

— Так?

— Ти... дякую. І вибач за… ну…

— Дурня. Ти в порядку, я в порядку, решта не важливо, — він подивився на дівчат, — спати лягайте, завтра поговоримо.