Глава 33. Світовий баланс

Заснути Діана заснула, але з самого ранку хвилювання накотило з новою силою. Дівчина міряла горище кроками, думаючи про все відразу. Втім, усі почувалися не краще і друзі сиділи як на голках. Нарешті прилетів дідусь Зака. Не те щоб вона відчувала до нього добрі почуття, але зараз йому по-справжньому зраділа. Чоловік швидко привів усіх до тями (а кого навпаки змусив турбуватися ще більше) і розставив все по своїх місцях. 

А тоді вони з його вітром полетіли у Київ до Ради.

— Діано, ну що ти метушишся? — вже у приймальній Ради запитав Зак і поплескав поруч із собою, — сядь.

— Я не можу.

— Як поводитися знаєш?

— Так.

— Що казати знаєш?

— Так.

— Що відповідати знаєш?

— Так.

— Ну і в чому твоя проблема?

Відповісти дівчина не встигла (та й не змогло б), бо настав час заходити… У неї аж серце стало, та Зак і друзі йшли позаду і це додавало впевненості. А як Діана побачила цих «радників» за столами зі своїми бумажками, у ній взагалі прокинулася справедлива злість. Судити вони зібралися. Ну-ну, послухаємо вас зараз… 

— Тобто ти думаєш, — за години півтори розповідей від усіх по черзі спробував підсумувати один з чоловіків.

— Пане раднику, ви забули, з ким розмовляєте? — Діані вони вже давно почали набридати. — Я спадкоємиця і попрошу надалі звертатися до мене відповідно.

Чоловік невдоволено глянув на дівчину, а вона відповіла йому гордо піднятим підборіддям і прямим впевненим поглядом.

— Перепрошую, більше не повториться.

— Добре, можете продовжувати, — Діана кивнула.

— Ви вважаєте цих людей невинними?

— Саме так.

— Проте вони порушили закон, — подав голос інший радник. — Наскільки мені відомо, ви дізналися про існування магії порівняно недавно і навряд чи встигли за такий короткий проміжок часу вивчити наші закони. То за яким правом ви беретеся судити інших?

— Мені далеко до мого попередника, — вона зробила паузу. — Який, звичайно ж діючи строго за законом, — ще пауза, — ледь не відібрав життя у спадкоємиці, яка ще не вступила у повну силу, — і ще одна пауза, яка змушувала всіх набагато уважніше прислухатися і ловити кожне її слово (від останніх слів багато хто опустив очі). — Я можу сказати точно, що тільки завдяки цим людям, — ще пауза, але коротенька, — ми з вами стоїмо тут.

— Якби ви повідомили в Раду, вам би виділили охоронців.

— Дякую, якраз з одним із вас я і спілкувалася в четвер уночі, — на дівчину накотила хвиля найсуперечливіших почуттів. — Чи ви б хотіли бути на його місці, пане раднику?

Підлога в залі дрібно затремтіла. Зак заспокійливо стиснув її руку і тільки тут Діана зрозуміла, що сама була тому причиною. Вона глибока зітхнула та взяла себе в руки, а тоді припинилася і тряска. Чоловік оглянув Діану з ніг до голови, натрапив на її прямий погляд і опустив очі.

— Як скажете, — він вклонився.

— У когось ще є заперечення? — відповіді не було і вона продовжила. — В такому випадку, я вважаю справу закритою.

***

— Ну ти даєш! — Макс дивився на дівчину з неприхованим захопленням.

— Потім подякуєш, твою справу завтра розглядатимуть, — Діана без сил опустилася на стілець і якось зовсім сумно запитала. — Мене ж тепер неможливо вбити, так?

— Не придурюйся, — сказав дідусь Зака, що якраз зайшов. — І не розслабляйся, тобі сьогодні ще треба навести тут порядок. Я б на твоєму місці гнав половину Ради кудись подалі.

— Так, після цього вони мене точно полюблять.

— Це вже будуть їхні проблеми, тебе ніхто і пальцем не чіпатиме. І не задавайся — всі важливі рішення мають схвалити голосуванням. Так, як сьогодні, не прокотить. Потрібно вміти показати зуби й поставити всіх на своє місце, але робитимеш так щодня і зубки тобі можуть вибити.

— Та вони мене вже ненавидять!

— Не ненавидять, а шанують і дехто навіть захоплюється. Тебе випробовували й залишилися задоволені результатом. Цитую: «від соплячки я такого не очікував». До того ж у Раді багато прихильників твого дідуся і тебе вони підтримають.

Діана зітхнула. Як все складно! Ще й ця втома… голова так болить…

— Погано, так?

— Так.

Зак відразу підскочив лікувати її.

— Стій! — окрик дідуся його зупинив. — Ти їй не допоможеш. Це не просто біль, це Дар.

— А… що… як… що мені з цим робити? — Діана подивилася на чоловіка.

— Ти нічого не зможеш з цим зробити. Ти ще молода і сили використала мало, скоро маєш пройти. Але в майбутньому краще контролюй себе, кілька подібних випадків і здоров'ю буде завдано непоправної шкоди, — він невдоволено глянув на онука, — особливо якщо його не буде поряд і ти не зможеш швидко заспокоїтися.

Діана закрила обличчя руками та застогнала. Все краще та краще! Ні, з усім цим треба терміново щось зробити. Позбутися, наприклад…

— А що вони від мене зараз хочуть?

— Покажуть і розкажуть як що працює і які у тебе обов'язки.

— А у мене багато обов'язків?

— Взагалі так, але у твоєму випадку я б призначив кілька помічників, а сам лише час від часу їх контролював. Тобі треба вчитися, це всі розуміють і заперечувати не стануть. І ще, я зажадав би одного з лаборантів у вчителя.

— Навіщо?

— Це одні з найкращих магів у всьому світі, ніхто не зможе тебе навчити того, чого зможуть вони.

— Розумно... щось ще?

— У бібліотеці є копії послання Аристарха та його щоденників, тобі варто їх визубрити від і до. Мати Дар недостатньо, потрібно ще вміти його контролювати та користуватися за потребою. Твоє щастя, якщо таких потреб не буде.

— Чому?

— Я вже казав, за все треба платити. І ціна ця занадто велика... визубри щоденники, але забудь, що Дар взагалі існує і він у тебе.

Діана важко зітхнула і жалібно на нього подивилася:

— Ще щось?

— Так, треба вчитися керувати всім цим збродом, — він ненадовго задумався. — Можна влаштувати тобі практику у найбільшій міжнародній компанії... або в одного з президентів. Так, так буде краще.