Дарунок купальської ночі

Розділ 4.

Зрештою знайомство з загадковою Солею перенеслося на потім, тому що зараз  хлопцям потрібно було запрягати коня і вирушати на пошуки Денисового діда, який за версією баби Каті, продавав у сусідньому селищі вишні. Звісно, того добра зараз було навалом, але не все так просто. Дід здавав вишні перекупам, які потім везли товар в Ковель і перепродували його містянам,  додаючи свою націнку.

Така собі, бізнес-схема, яка дозволяла трохи підзаробити пенсіонерам за короткий сезон.

В селище дід добирався автобусом, але назад сьогодні він не приїхав і баба Катя запідозрила щось лихе.

Добре, що Денис приїхав, та й ще не один, інакше прийшлося б уже подавати діда в розшук.

Артему пощастило, що цього разу біля коня порався його товариш. Він же поняття не мав, як начепити на бідну тварини, усю ту конструкцію, яку вправно наладнав Денис. Хлопець так зачаровано спостерігав за його рухами, що не одразу усвідомив, що в селище вони поїдуть на цьому чудернацькому транспорті. Артему аж недобре зробилося від думки, що невідому купу часу їм прийдеться трястися на возі, сидячи на звичайній твердій жердині позаду коня.

За що йому такі випробування, він не розумів. Хоча… Він же їхав сюди, аби швидше позбавитися спогадів про Юлю, і як би дивно це не звучало, Артем сьогодні навіть про неї не згадував. Зрештою, він зробив висновок, що не так все й погано.

Запригнувши на сидіння поруч з Денисом хлопець був повністю готовий до нової пригоди. 

- Вйо! – вигукнув товариш шмагаючи коня батогом, від чого той різко зірвався з місця, а Артем, не очікуючи на такий швидкий  старт, втратив рівновагу і зробив хвацьке сальто назад опинившись прямісінько у возі. Добре, що приземлення було м’яким адже Денис підстелив туди свіжого сінця, наче, відчував, який його товариш незграбний.

- Що, пасок безпеки забув пристебнути? – голосно заіржав Денис споглядаючи, як Артем струшує залишки сіна з русявого волосся.  – Залазь назад, дам тобі покермувати, - глузливо гукнув хлопець простягаючи столичному парубку віжки.

- Іди до біса! – гнівно  виплюнув Артем повертаючись на місце проте цього разу вже міцніше вхопившись руками за жердину.

Тільки настрій собі зіпсував. Очманіти, як весело.

Далі хлопці їхали в тиші. Трохи трясло і підкидало, адже дорога до сусіднього селища слабо нагадувала трасу проте Артем навіть звик. Він захоплено розглядав краєвиди, які пропливали поруч, густі ліси, які зачаровували столичного хлопця, безкраї простори, що зливалися з багряним небом, наче в одне ціле. Легкі сутінки тільки підкреслювали навколишню красу додаючи їй якоїсь чарівності і загадковості. Йому починало тут подобатися. Навіть не думав, що ця місцевість зможе викликати в нього такі незвичні емоції.

Селища вони дісталися швидко проте, де шукати діда вони не знали. Спочатку хлопці обслідували центр села, потім порожню зупинку однак і тут їх спіткала невдача. Денис розвернув коня в інший бік і крикнувши:

- Вйо! – вони знову зірвалися з місця. Добре, що Артем міцно тримався.

- Ти куди? – запитав русявий уважно оглянувши все навколо.

- Заїду до діда Петра. Швидше за все, старий в нього ошивається. Сто відсотків вино цмудять, щоб їх качка копнула! - невдоволено вилаявся Денис.

- То назад нам буде їхати весело, - хмикнув Артем споглядаючи на дорогу, яка була криво вистелена бруківкою.

- Навіть не сумнівайся, - змовницьки кинув Денис додаючи швидкості, батогом.

Будинок діда Петра тонув у квітах вказуючи на те, що, або він дуже любить рослини, або до цієї краси біля хати додалася жіноча рука. Другий варіант був більш підходящим.

По співах, які долинали з саду хлопці були впевнені, що адресою не помилилися.

« - Волинь моя, краса моя, земля моя, сонячна», - по словах цієї славнозвісної пісні Денису було не важко здогадатися, що стадія в діда – така, як треба. Загалом, вони приїхали вчасно.

Два старечі тіла схилилися над столом дерев'яної альтанки і жалісно виводили кожну ноту. На столі стояв спорожнілий слоїк з-під вина, дві чарки і тарілка з залишками закуски: кілька шматків ковбаси, нарізаного сиру і два помідори. Не густо.

- Вечір в хату, - першим озвався Денис змушуючи дідів підняти захмелені очі догори.

- Добрий вечір, - відповів дід Петро.

- Денис, ти? Чи то вже мені пора додому збиратися? – спантеличено заговорив дід Степан шолотаючи язиком.

- Я. І додому пора, баба собі місця не знаходить, - грізно випалив онук допомагаючи діду піднятися. Видно було, що старий перебрав, тому Ден ще й Артема підключив.

- Залишайтеся, переночуєте, - намагався переконати їх дід Петро проте Денис був непорушний.

- Дякуємо, але ми додому. Візьми його під руку, - наказав товаришеві, який вперше бачив захмелілого діда і вкотре переконався, що алкоголь – зло.

- О, а це ще хто? – не второпав дід помічаючи тіло незнайомого хлопця, який допомагав йому волочити ноги.

- Де? – здивувався Ден знущаючись над дідом.

- По праву руку від мене. Що то за хлопчина? Твій друг?

Ден вирішив продовжити гру і приклавши вказівний палець до губ впевнено заявив:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше