Один Happy end позаду

Наступного дня Агата запросила подругу на прогулянку, як і домовлялася з Арсеном. Дівчина була на все готова заради подруги, тому діяла по різному. 
- Привіт, Вірочко, як ти після вчорашнього?
- Привіт, нормально, чому ти мені не сказала , що буде Адам?
- Я не знала, чесно не знала, що Адам брат Арсена.
- Ну можливо, я тобі повірю. Щось сталося, що ти вирішила до мене зателефонувати? Ти навіть вчора не пішла за мною...
- Подзвонила вибачитися і запропонувати сьогодні зустрітися.
- Навіщо? Хіба нам є про що говорити? У тебе тепер є хлопець і я тобі не потрібна. Не бажаю забирати хвилини твого життя для себе. Такщо я не піду гуляти.
- Віро, що з тобою? Не вигадуй, не говори дурниць. Ти мені, як сестра і я не збираюся сваритися з тобою через дрібниці. Такщо ми сьогодні змушені зустрітися і більше нічого не бажаю чути!
- Я не піду нікуди з тобою!
- Добре, давай домовимося так, якщо я важлива для тебе людина, то я чекаю тебе сьогодні о 19:00 в парку , на нашому місті. Якщо не прийдеш, значить нашій дружбі кінець. Все бувай!
Вибивши слухавку Агата зразу стала м'ягшою, адже все це була гра, і насправді вона так не вважає і не бажає сваритися з Вірою, просто дуже хоче щоб вона зустрілася з Адамом.
Віра дуже довго думала йти на зустріч, чи ні. Ніби найближча подруга її, але неначе зовсім чужа людина. Дівчина думала і вирішили піти, адже Агата й справді була її єдиною подругою та одна людина, яка її дуже добре розуміла . 
- Ну що ж, у мене немає вибору, я ж її люблю. Думала про себе дівчина.
Вечір прийшов дуже швидко. Дівчина вдягнулася і вийшла з дому. По дорозі вона згадувала всі щасливі моменти проведені з подругою і ні разу не пожаліла що, таки вирішила піти прогулятися. Про Адама й думати забула. Але не все так просто, як би здавалося на перший погляд Вірі. 
Коли дівчина прийшла на призначене місце на неї вже чекав хлопець.
Віра не хотіла його вислухати і зразу почала накидатися на нього з запитаннями:
- Що ти знову тут робиш ? Ти мене переслідуєш?
- Ні, це ти що тут робиш? У мене взагалі то, тут зустріч з братом. А ти чомусь прийшла сюди.
- Ні, дорогенький, ти щось плутаєш, я тут повинна зустрітися з Агатою.
- Ну якщо ніхто не прийшов, то може двоє прогуляємося? Доречі, квіти тобі. Брат попросив купити, не знаю навіщо, але попросив. Не викидати ж їх.
- Що? Ти що думаєш, що ти об'явився, нічого не пояснив і я маю тепер піти із тобою? Ні, помиляєшся. Ти використав мене ,а потім лишив. А тепер думаєш, що буде все як раніше? Такого не буде. Забудь про мене. І доречі, я люблю троянди, а це лілії. Такщо букет залиш собі. Дівчина обернулася і пішла.
У слід їй Адам почав кричати :- Віра, зачекай, я кохаю тебе, не йти. Я все поясню! Зупинися! Благаю!
Віра у відповідь тільки мовчала. Їй було дуже обідно , але тепер не лише за хлопця, а й за подругу. Як вона могла так вчити, знаючи , що я його ненавиджу, просто так підставити? Я їй ніколи цього не пробачу. Погрозливо розмовляла з собою дівчина.
Прийшовши додому, Вірі зателефонувала подруга:
- Ну і як пройшла ваша зустріч?
- Жахливо, навіщо ти так зробила? Ти ж знаєш, що я його ненавиджу і ось так легко мене підставила? Я не хочу його бачити, а тепер і тебе. Забудь про мене!
Вибивши слухавку, Віра заблокувала Агату і на смс не відповідала. Всю ніч вона пролежала зі своєю новою чотирилапою подругою - Мальвіною. 
- Лише ти мене розумієш, шкода тільки, що ти говорити не вмієш. Але за те дуже добре слухаєш. Люблю тебе!
На ранок Віра була не виспана і з не дуже хорошим настроєм. У кімнату зайшов батько , приніс їй сніданок і запропонував влаштувати " Сімейний день ". Піти у парк, кіно, зоопарк, а на вечір подивитися разом фільм. Віра звичайно ж погодилася, адже у неї не було чути гуляти,та й і хотіла трішки забути про свої проблеми. Весь день вони провели з сім'єю, фотографувалися, гуляли, сміялися, їли морозиво, згадували дитячі історії смішні, загалом їм було весело. Ввечері вони замовили піцу та китайську їжу і дивилися разом фільм. Їм було дуже весело, давно в цьому будинку не будь стільки сміху та радості.
Віра була дуже стомлена і з хорошим настроєм заснула дуже швидко та міцно.
Наступного ранку вона прокинулася від дзвінка у двері. Дома не було ні тата, ні мами. Вони вже були на роботі. Відкривши двері, на порозі стояла Агата.
- Привіт, впустиш?
- Навіщо?
- Нам потрібно поговорити, мені потрібно багато чого пояснити тобі.
- Ну проходь. Маєш 5 хвилин, я тебе уважно слухаю.
- Ну для початку, вибач мені за те, що я вчора так вчинила, я подумала що, так буде краще для вас двох. І тому так вчинила. Вибач ще раз.
- я подумаю, що дальше?
- Ну взагалі, то я прийшла говорити за Адама.
- Що? Тільки не кажи що ти збираєшся його вигорожувати .
- Ні, не вигорожувати, але дещо розказати.
- Загалом, в той день коли він зник, то він поїхав в Америку до мами.
- Його мама померла.
- Так, померла, але тоді було рівно 11 років , як її небуло в живих.
- То чому він мені не сказав, чому не попередив? Я б нічого не зробила йому.
- Він боявся, що ти не захочеш бути з ним, адже він сирота, немає ні батька, ні матері.
- Але ж я не дивилася на це. Він мені подобається просто, за те, який він є. А чи з батьками чи ні, мені байдуже. Я завжди готова його підтримати.
- Ось тепер ти знаєш правду, і вибір за тобою, просто знай, він тебе дуже сильно любить . Його серце відкривається лише для тебе. 
- Я напевне також його кохаю... Передай йому, що якщо захоче поговорити, я вислухаю його. Мені дуже шкода , що так сталося.
- Подруго, а мене ти пробачаєш?
- Ну звичайно, я тебе дуже сильно люблю. Хочеш чаю?
- Хочу!
- Тоді ходімо пити чай , я ще сьогодні не снідала.
Подруги проговорили до майже самого вечора, поки мама з татом не повернулися з роботи і Агата не пішла додому. Віра нарешті відчувала себе спокійно, адже все було добре, залишалося лише поговорити з Адамом. Але телефонувати вона йому не збиралася. Тому надіялася на те, що він сам подзвонить. 
Вона сиділа і читала книгу, як хтось подзвонив у двері.
- Я відкрию! Крикнула Віра.
Відкривши двері, вона побачила того, кого не очікувала побачити. Так, це був Адам. Він стояв у красивій сорочці, чорних джинсах і з букетом квітів у руках. 
- Привіт, я прийшов поговорити. Вибач мене, я був дурнем.
Віра нічого не говорила , а просто поцілувала його. Він відповів взаємністю. Так вони і помирилися.
-Так, ти був дуже дурненьким, коли таке подумав. Я кохаю тебе і готова завжди бути поруч.
Здається ніби це щасливий Happy end. Ні! Це лише кінець однієї маленької історії. Попереду лише цікавіше...